О. М. Потапов

МАТЕРІАЛЬНО-ФІНАНСОВА ОСНОВА ДІЯЛЬНОСТІ МІСЬКИХ ДУМ У ПЕРІОД УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ П. СКОРОПАДСЬКОГО

Місцеве самоврядування у будь-якій країні неможливе за відсутності хоча б однієї з умов, серед яких законодавче забезпечення компетенції органів місцевого самоврядування; належна кількість фінансових ресурсів, необхідних для виконання функцій місцевим самоврядуванням; державна політика підтримки місцевого самоврядування через перерозподіл фінансових ресурсів.

Існуюча на сьогодні законодавча база, з одного боку, декларує необхідність забезпечення місцевих бюджетів коштами на виконання власних та делегованих повноважень в повному обсязі, а, з другого боку, не визначає конкретних шляхів забезпечення місцевих бюджетів фінансовими ресурсами у повному обсязі. Положення законів України "Про місцеве самоврядування в Україні" [2], "Про оподаткування прибутку підприємств" [3], "Про систему оподаткування" [5], та інших нормативно- правових актів щодо спрямування податкових та інших надходжень до бюджетів та напрямів здійснення бюджетних видатків, входять у протиріччя одне одному.

Місцеве самоврядування в Українській державі П. Скоропадського є вітчизняною спробою побудови муніципального управлення, що мало забезпечити населення необхідними для життя послугами, використати його потенціал та активність. Взагалі, як відзначають дослідники [4; 8], у цей період було здійснено низку позитивних перетворень у сфері місцевого самоуправління. Для розгляду нами пропонується один дуже важливий аспект цих перетворень - фінансовий.

Звичайно, не всі рецепти реформування місцевого самоврядування у державі П. Скоропадського можуть бути застосовані у сучасній Україні, але, оскільки питання фінансування органів місцевого самоврядування в Україні потребує негайного вирішення, цей досвід може бути корисним.

Метою нашої статті є визначення особливостей формування та використання місцевих бюджетів у період Гетьманату, проаналізувати механізм державної підтримки міських дум.

Фінансова діяльність тогочасних міських дум ґрунтувалася на принципах самофінансування. Свідченням цього є кошториси самоврядувань. Вони надають можливість простежити схему отримання прибутків та напрямки основних витрат міст. Прикладом може бути пояснювальна записка до проекту кошторису прибутків та витрат м. Білгорода, що була представлена на розгляд та затвердження міською управою. Серед пунктів, що стосувалися його прибуткової частини, необхідно відзначити: 1) збір з нерухомого майна; 2) збір з торгівлі і промислів; 3) збір з екіпажів; 4) мита різних найменувань; 5) прибутки з міського майна і різноманітних оброчних статей; 6) з міських підприємств: а) з міського водопроводу; б) з міської скотобійні; 7) допомога місту та повернення витрат; 8) різноманітні надходження.

Витратна частина проекту кошторису включала 12 пунктів: 1) утримання міського суспільного управління і сирітського суду; 2) військова квартирна повинність; 3) утримання міської поліції; 4) утримання пожежної команди; 5) благоустрій міста; 6) утримання міських підприємств; 7) народна освіта; 8) медична, санітарна та ветеринарна частина; 9) сплата податків; 10) утримання та облаштування належного місту нерухомого майна; 11) сплата боргів; 12) різноманітні витрати [7, ф. 1325, оп. 1, спр. 300, арк. 247].

Проте найкраще, на нашу думку, фінансову базу міських дум розкриває аналіз кошторису прибутків і витрат м. Ірпінь (Київська губернія) на 1918 р., поданого до міністерства внутрішніх справ. Цей кошторис було внесено на обговорення міської думи у кінці вересня 1918 р., тобто майже на рік пізніше передбаченого законом терміну. Значне запізнення пояснювалося своєрідними умовами ведення міського господарства.

Міське господарство потрібно було будувати майже заново, оскільки перетворення поселення на міську одиницю відбулося у середині 1917 р.. Місцева дума зібралася вперше у серпні того ж року. Саме через ці обставини ми маємо можливість простежити всю організаційну роботу по влаштуванню нового міста від самого початку. У ірпінського міського самоврядування не було ні власного майна, ні власних підприємств, експлуатація яких могла дати кошти на необхідні поточні витрати. Використання податкових джерел ускладнювалося відсутністю статистичних матеріалів стосовно нерухомого майна, кількості квартир, платників державного податку. Природно, що за таких обставин майже весь бюджет міста будувався на надходженнях від продовольчих операцій.

Автори поданого до міністерства внутрішніх справ кошторису називали джерела, що зазвичай слугували основою міського бюджету. По-перше, джерела приватно-господарського характеру, тобто прибутки від експлуатації власного майна і підприємств, а також прибутки від різноманітних кредитних операцій; по-друге, прибутки публічно правового характеру, тобто прибутки від податків і зборів; по-третє, допомоги від публічно-правових союзів у вигляді дотацій та субвенцій [1, ф. 2797, оп. 1, спр. 173, арк. 61].

Загальним принципом при організації міських фінансів було те, що всі податки і збори могли бути використані міськими самоуправліннями тільки у тих випадках, коли прибутки від міського майна і підприємств виявлялися недостатніми для покриття поточних витрат. У розпорядженні ірпінського міського самоврядування майже не було власного майна, за винятком невеликих ділянок парку і базарної площі, на відміну від міських самоврядувань м. Харкова [7, ф. 1325, оп. 1, спр. 297, арк. 1819], м. Бєлгорода [7, ф. 1325, оп. 1, спр. 307, арк. 13-14], де прибутки від власного майна складали основу бюджету.

Вирішенню справи поповнення місцевих фінансів могло сприяти обкладання населення різними податками і зборами. Проте фінансове господарство міста у поточному році існувало за рахунок податків, що збиралися у минулому 1917 р.. Міська управа їх тоді не мала, оскільки функціонувати розпочала тільки у вересні. До оподаткування вона приступила наступного року, тож надходження від зборів мали з'явитися наприкінці 1918 р. або на початку 1919 року.

Наступним способом