приміщення, його утримання, придбання навчальних посібників і т. ін. Таким чином, із 22 800 крб., що витрачалася на утримання цього училища, земство надавало 9 934 крб., а місто 12 866 крб.

Стосовно санітарно-ветеринарної справи (§ 11), то власних закладів, що цілковито утримувалися з міського бюджету, у міста не було. Воно брало участь в утриманні земських закладів: наймало приміщення під лікарню і амбулаторію, забезпечувало їх освітлення.

Переходячи до §13 "Утримання власного майна", відзначимо, що місто володіло лише невеликими ділянками землі, зайнятими парком і базаром. Витрати з утримання майна становили 14 700 крб., причому майже всі вони припадали на облаштування базару та приведення його у належний вигляд.

Значні суми місто мало сплатити в рахунок позик, що були взяті міською управою від початку її діяльності. Отримані кошти витрачалися на продовольчі операції, що в свою чергу надавали місту нові джерела прибутків, за допомогою яких можна було вирішувати господарські справи. Так, короткострокова позика бралася для підсилення оборотних капіталів міста.

Параграф 15 був присвячений "Відрахуванням на утворення капіталів". Відповідно до положень про міські прибутки від 29 вересня 1917 р. резервна сума мала становити 1,5% від витратного бюджету [1, ф. 2797, оп. 1, спр.173, арк. 61зв.-65].

Цілковиту картину щодо витрат та прибутків міста можна побачити з таблиці №1.

Схожа ситуація щодо фінансового стану була і в інших містах України. Молоде місцеве самоуправління міста Амур-Нижньодніпровського (Катеринославська губернія) було позбавлено коштів, що унеможливлювало будь-яке будівництво. "Народившись з попелу селищних і т.п. комітетів, воно борсається у вирі повного безгрішшя. Оціночний збір не проведений, запланованого займу також не вдалося заключити, а потреби ростуть. Єдина надія - допомога центральної влади," - зазначалось у одному з періодичних видань того часу [13].

Прийшовши до влади, уряд П. Скоропадського акцентував увагу на тому, що попередній уряд не усвідомлював усієї важливості питання, або не звертав необхідної уваги на проблеми самоврядування. Внаслідок цього органи місцевого самоуправління потрапили до рук безгосподарних осіб, нездатних до творчої роботи. Вони вносили лише „руйнування" до господарської та культурної діяльності органів міського самоврядування [7, ф. 2199, оп. 1, спр. 123, арк. 16зв.-17].

Проблема фінансової підтримки міських самоврядувань вирішувалася урядом П. Скоропадського шляхом врахування забезпечення позик майном самоврядувань, які ще не встигли „прийти до остаточного знищення", з'ясування доречності витрат, на які мала надаватися позика, а також своєчасності повернення коштів.

У питанні кредитування уряд був особливо обережним при розгляді кожного окремого клопотання, беручи до уваги всі обставини справи. До департаменту місцевого самоврядування міністерства внутрішніх справ надійшли клопотання від 18 міських та 44 земських управ на загальну суму 139 695 594 карбованців [7, ф. 2199, оп. 1, спр. 123, арк. 18]. „Минулі події у великій мірі зруйнували місцеве господарство майже всіх міст і земств України, - зауважував міністр внутрішніх справ Ф. Лизогуб. Необхідно передбачати можливим надходження прохань про позики на невідкладні потреби і від інших місцевих самоуправлінь, що неминуче призведе до значного збільшення суми позик", - вважав він [7, ф. 2199, оп. 1, спр. 123, арк. 18]. Усього в Україні нараховувалося близько 200 міст і 115 земств.

„Важка фінансова криза, - продовжував міністр, що спостерігається в усій країні, нестача грошових знаків в обігу та слабе надходження державних податків не дає можливості асигнувати з

державного казначейства кошти, які б у повній мірі могли б задовольнити не тільки ті що надійшли, а й очікувані в найближчому майбутньому прохання самоуправлінь", - констатував міністр. Він вважав за необхідне "обмежити у державних інтересах суму кредиту в розмірі 80.000.000 карбованців, так як позики будуть видані тільки тим самоврядуванням, які своєю діяльністю і складом заслужили цілковитої довіри уряду, і то лише по самим невідкладним нагальним потребам, причому інтереси самоуправлінь, від яких можуть в найближчий час поступити прохання, що заслуговують задоволення, будуть забезпечені: по-перше тими залишками від позик, на які вже були подані прохання, і по-друге, тим, що прохання будуть надані урядові, з тим щоб сама позика була проведена в приватних кредитних установах, <...> прийняти загальні міри, які б забезпечили своєчасне виконання зобов'язань прийнятих на себе місцевими самоврядуваннями з приводу повернення позики" [7, Ф. 2199, оп. 1, спр. 123, арк. 18 зв.].

Такими заходами могли б стати наступні гарантії позики: обмеження позики строком не більше 5 років; рівномірне щорічне погашення позики шляхом внесення короткострокової позики в кошторис; слідкування з боку губернського старости, щоб кошти, відпущені з скарбниці, витрачалися тільки в тих сферах, на які видавалися, а також за внесенням відповідних кредитів з нарахованими відсотками в кошториси місцевих самоуправлінь; надання міністру внутрішніх справ права накладати арешт на прибутки місцевих самоуправлінь з майна підприємств для погашення виданої позики; надання міністру внутрішніх справ права в разі прострочення платежів по позиці погасити нестачу як дотації або їх податки [7, ф. 2199, оп. 1, спр. 123, арк. 18 зв.].

Автор вважає, що прийнятий 26 червня 1918 р. Закон „Про відкриття кредиту в 80 мільйонів карбованців на видачу позики земствам і містам", а також вироблені в подальшому правила надання позик повністю враховували запропоновані гарантійні міри. Так, прийнятий закон