У 1839 році Д.А. Столипін закінчив Школу гвардійських підпрапорщиків й був зарахований у кінногвардійський корпус [2.-C.274]. Але молодий офіцер вважав, що військова служба необхідна лише при виникненні зовнішньої загрози, тобто, коли батьківщина вимагає збройного захисту, а в мирний час вона не має сенсу [4.-C.7]. Це переконання стало головною причиною тимчасової відставки.

Цивільне життя юнака почалося з подорожі на Кавказ. Там він познайомився з М.Ю. Лермонтовим. При цьому Дмитра Аркадійовича з видатним поетом поєднувала не лише дружба, а й родинні зв'язки, оскільки бабуся Михайла Юрійовича - Єлизавета Олексіївна Арсеньєва - доводилася А.О. Столипіну сестрою [9.-C.148]. Згодом, на дуелі М.Ю. Лермонтова, Дмитро разом зі своїм братом Олексієм були секундантами [4.-C.5].

Ймовірно, що саме цей факт став причиною від'їзду Д.А. Столипіна до провінції. У 25- річному віці він оселився в одному з родинних маєтків, розташованому на території Пензенської губернії. Саме там юнак вперше близько ознайомився з життям і побутом селян. Вражений бідністю останніх, Дмитро Столипін відмовився від деяких статей прибутку й віддав їм у безкоштовне тривале користування частину своїх земель. Але цей вчинок не приніс очікуваних позитивних результатів - замість підвищення рівня заможності Д. Столипін побачив зростання темпів народжуваності серед общинників [3.-С.8]. Цю картину погіршила ще й тенденція зниження врожаїв на селянських землях. Розуміння того, що ці негативні процеси мають місце не лише в його маєтку, а на всій території Російської імперії, породило у Дмитра Аркадійовича ідею про необхідність реформування селянського побуту.

Але початок Кримської війни тимчасово відвернув увагу Д. Столипіна від думок про селянське питання. Він вступив до лав діючої армії й опинився в епіцентрі військових дій. Брав активну участь в обороні Севастополя, під час якої виніс з поля битви тіло загиблого генерала П.В. Веймара [4.-C.7]. Після закінчення війни остаточно вийшов у відставку й виїхав за межі Російської імперії.

За кордоном, головним чином в Парижі та Женеві, Дмитро Аркадійович займався самоосвітою. Ознайомився з науковими розробками А. Сміта, Д. Міля, Е. Літгре, І. Тема, але найбільше уваги було приділено вченню засновника позитивної філософії, батька сучасної соціології Огюста Конта. До кінця життя Дмитро Столипін буде вважати себе послідовним учнем цього вченого. Крім того, саме за межами батьківщини він знов повертається до ідеї реформування селянського побуту. Пошук варіантів розв' язання аграрного питання в Росії підштовхнув його до дослідження аграрних перетворень в країнах Західної Європи.

В 60-х рр. ХІХ ст. Д. Столипін повернувся на батьківщину. Спочатку він оселився у своєму маєтку й деякий час працював Невідмінним членом Вільного повітового з селянських питань присутствія [4.-C.8]. Ця посада надала йому можливість більш детально вивчити сутність аграрного устрою й навіть запропонувати деякі незначні покращення в селянські господарства. Але через деякий час він переїздить до Москви.

У старій столиці Д.А. Столипін приєднався до руху провідної інтелігенції. Як член Московського психологічного товариства, він заснував премію у 2000 карбованців за твір, присвячений тезі О. Конта про збіг первинних законів неорганічної природи з головними законами органічного життя. Але половина цієї премії так і залишилася без адресата [9.-C.237]. Філософські роздуми Д. Столипіна також не вирізнялися послідовністю та ґрунтовністю - жоден з них не був надрукований на сторінках широковідомих газет чи журналів [9.-C.238].

Натомість позитивної оцінки заслуговує діяльність Д.А. Столипіна у складі Московського Імператорського товариства сільського господарства, членом якого Дмитро Аркадійович став ще у 1867 році. А вже у 1872 р. (до 1884 р.), він очолив Комісію з питань хутірського розселення та сучасного стану сільського господарства. Саме над розв'язанням цих питань працював Д.А. Столипін останні 20 років свого життя.

Протягом цього періоду дослідник написав й видав понад два десятки статей, доповідей, брошур, що були присвячені проблемам покращення селянського побуту. Серед них слід відзначити такі дослідження, як "Розвиток землеробської промисловості (переселення на нові місця)" (1869 р.), "Право на землю" (1893 р.), "Про заснування орендних хуторів на приватновласницьких землях й селянських господарств взагалі" (1892 р.), "Орендні хутори" (1892 р.), "Граф Н.С. Мордвинов у його сільськогосподарській діяльності" (1874 р.). Вже після смерті Дмитра Аркадійовича вийшла ще одна брошура "Про існування наукових природних законів для суспільних явищ. До питання нашого сільського побуту".

Помер Дмитро Аркадійович Столипін 30 жовтня 1893 року й був похований на Новодівочому цвинтарі в Москві.

Ідея покращення селянського господарства виникла у Д. Столипіна ще у 40-х рр. ХІХ ст. Але сформованого вигляду вона набула лише через тридцять років. Обґрунтування власного погляду на сутність аграрної проблеми в Росії другої половини ХІХ століття автор побудував за допомогою розкриття трьох концептуальних положень. По-перше, це характеристика селянської общини та аналіз недоліків надільного землеволодіння. По-друге, це критика аграрної політики в Росії XVI - першої половини ХІХ ст. По-третє, це доказ необхідності переходу від общинного до хутірського способу господарювання.

На думку Дмитра Аркадійовича, в умовах общинного землеволодіння та кругової поруки окремий селянин не мав можливості покращити своє господарство. "Кількість земель, що припадала на кожного