члена сільської общини, - писав Д. Столипін, - була нарахована згідно з показниками останнього перепису ревізьких душ. Але природне зростання кількості населення в общині стало причиною того, що співвідношення між показниками площі наділу та загальним складом общинників різко змінилося" [10.-C.3]. Тобто, розмір наділу, що був відведений окремому господарю в користування, суттєво зменшився. До того ж вся надільна земля формально знаходилася у розпорядженні мирського сходу. Цей факт, невід'ємними складовими якого були кругова порука та постійні переділи, позбавляв селянина всілякої ініціативи й робив його повністю залежним від общини [11.-C.4].
До цих недоліків життя селян-общинників Д. Столипін додав ще декілька. "Компактне розташування садиб й господарських споруд в общинному поселенні, - підкреслював дослідник, - суттєво віддаляє селян від ділянок орної землі. Внаслідок дальноземелля селянин не може якісно обробити наділ й внести у ґрунт добрива. Наявність черезсмужжя робить неможливим самостійне впровадження сівозміни та агрономічних покращень" [12.-C.6].
Через такий стан речей, на думку Дмитра Столипіна, общинна форма господарювання не може бути охарактеризована як ефективна [13.-C.6].
На відміну від значної кількості дослідників, Д. Столипін не вважав, що община була винятково російським явищем. Вивчення всесвітньої історії підвело його до висновку, що цей різновид соціального життя існував й у країнах Західної Європи. "Історія повторюється, - підкреслював він, - більшість ірландських помилок нагадують й наші власні". Поряд з цим, дослідження стародавніх джерел Пскова, Новгорода та інших міст Росії привело Д. Столипіна до висновку, що "община виникла разом з кріпосництвом у XVI столітті". "При цьому у той час вона була природним необхідним інститутом цивільного права". Протягом багатьох століть община являла собою найнижчу адміністративно-територіальну та фіскальну одиницю. її члени задовольняли потреби в робочій силі поміщицьких маєтностей та державних заводів [14.-C.27]. Але в тих регіонах, які внаслідок порівняно пізнього заселення та господарського освоєння не зазнали кількасотрічного впливу кріпосництва, община була створена штучно. І як доказ цього положення дослідник наводить приклад знищення на початок ХІХ століття хуторів на Півдні України, населення яких зводилося у велетенські селища з обов'язковим створенням общини [15.-C.34].
Селянська реформа 1861 р. знищила кріпосницький устрій. На думку Д.А. Столипіна, цілком логічним кроком була б і ліквідація общини, ".тим більше, що селяни отримали врегульоване законом право на індивідуальну земельну власність (ст. 165 Положення)" [16.-C.6]. До того ж зібраний дослідником статистичний матеріал вказував на зростання кількості переходів селян від общинної до подвірної форми землеволодіння. "Тепер історична ситуація змінилась, - писав Дмитро Аркадійович, - община вичерпала себе [17.-C.39]".
Виходячи з цих міркувань, Дмитро Аркадійович Столипін у березні 1882 року подав на розгляд Московського Імператорського товариства сільського господарства проект нової аграрної реформи. Складовими частинами її стали: 1) створення в Росії поземельного банку, який мав спродувати землю селянам в індивідуальну приватну власність; 2) запровадження на казенних землях довгострокової індивідуальної оренди для селян; 3) перехід від общинного до приватного подвірного землеволодіння з проведенням межових робіт; 4) відмежування від общини в окремі ділянки наділів селян, які бажали б вести господарство на індивідуальній основі; 5) зниження обсягу або повне скасування викупних платежів [12.-C.9].
Тобто у зміст запропонованого Д.А. Столипіним проекту покращення селянського побуту були покладені принципи, які стали головними важелями аграрної реформи 1906-1917 років.
На практиці ідея створення хутірської системи була реалізована Д.А. Столипіним на землях власних маєтків в Пензенській, Саратовській та Таврійській губерніях. Один з них, що дістався Дмитру Аркадійовичу як спадщина матері, знаходився у селі Мордвинівці Бердянського повіту.
Перед тим, як розпочати будівництво хуторів, Д. Столипін уважно обстежив форми індивідуального селянського господарювання, що існували на той час на території степових повітів Таврійської губернії. Він познайомився з хуторянами-орендарями, які господарювали на казенних землях й займалися товарним розведенням дрібної худоби [18.-C.14]. Ознайомився з досвідом створення хуторів на поміщицьких землях.
При цьому, як виявилось, досвід був негативним. Так, наприклад, відставний поручик Вассал запроваджував у 60-х рр. ХІХ ст. на території своїх маєтностей в Мелітопольському повіті класичну німецьку систему "квадрат-хуторів". Але місцеві селяни відмовилися орендувати ділянки Вассала, оскільки умови господарювання на них були малознайомими й тому неприйнятними [11.-C.9]. Така ж доля спіткала й поміщика Гранта, який заснував поблизу м. Ногайська (сучасне місто Приморськ Запорізької області) французьку хутірську систему "мар'яж" - власник пропонував орендувати ділянки місцевим німцям-колоністам [20.-Ф.419.- Оп.1.-Спр.1877.-Арк.102]. Лише хутори на казенних землях справили на Д. Столипіна приємне враження.
Аналіз попередніх спроб запровадження хутірської системи привів Д.А. Столипіна до висновку про неможливість штучного перенесення іноземного досвіду господарювання на вітчизняний простір. Потрібен був синтез, адаптація іноземних стандартів до місцевих умов. Тому за зразок Д.А. Столипін взяв господарства південноукраїнських німців-менонітів, колонії яких знаходилися поблизу - на берегах р. Молочні Води [20.-Ф.419.-Оп.1.-Спр.1887.-Арк.184].
Наказ про заснування поблизу с. Мордвинівки восьми орендних хуторів був відданий Д.А. Столипіним 4 червня 1874 року. Згідно з планом кожний хутір складався із побудованої із цегли хати та господарських споруд, а також 60 десятин орної землі [20.-Ф.419.-Оп.1.-Спр.1907.- Арк195]. Крім того, на межах хуторів, що розташовувалися по двоє, було вирито чотири криниці. Будівництво було завершено восени 1874 року. Дмитро Столипін віддав хутори в оренду селянам з Мордвинівки [13.-C.7].
Згідно з умовами угоди орендарі повинні