Сплеск меценатської діяльності припадає на другу половину ХІХ ст. - "золоту добу" українського підприємництва. Реформи Олександра ІІ прискорили генезис ринкових відносин. Швидкими темпами розвивалися промисловість, зокрема металургія, та будівництво залізниць, аграрний сектор, зміцнювались і розширялись зовнішньоекономічні зв'язки, збільшувався обсяг внутрішнього товарообігу, обертаючись величезними прибутками заводчиків, будівельників, комерсантів. Це був час, який відкривав неочікувані можливості швидкого збагачення певного кола людей, що прийшли з безвісті.

Глухівський торговець А. Я. Терещенко, розбагатівши на торгівлі лісом та хлібом, заснував одну з найбагатших династій українських підприємців. Його діти Микола та Федір успадкували не тільки "стартовий капітал", але й підприємливість та вміння працювати. Терещенкам належало більш як 150 тис. дес. землі, цукрові заводи, лісництва та лісопилки, суконна фабрика, парові та водяні млини, винокурні. Традиційними в родині були громадська діяльність та меценатство. На своїх підприємствах члени династії облаштовували безплатні лікарні, школи, народні училища. У Глухові, звідки був родом засновник клану Терещенків Артем Янович, було побудовано гімназії, ремісниче училище, лікарню, Трьох-Анастас'євську церкву. Великі кошти витрачала родина на організацію навчально-виховного процесу в київських гімназіях, безплатних притулків для жебраків, колонії для малолітніх злочинців, покровительствувала художникам, науковцям, винахідникам. Микола Артемович заснував Товариство розповсюдження комерційної освіти, завдяки якому було відкрито у Києві чоловічу та жіночу торгову школи, 1-е комерційне училище та інші навчальні заклади. За 6 з половиною останніх років свого життя він пожертвував Товариству 329 тис. 814 крб. [2.-С.266]. Радянська влада сприймала

Терещенків лише як "експлуататорів". Навіть на початку непу, коли більшовикам вкрай необхідними були іноземні інвестиції для подолання економічного колапсу та політичної кризи, їх нащадкам було відмовлено у концесіях на цукрові заводи, які раніше належали родині [17.-С.35]. Підприємництво та доброчинність родини Терещенків, на наш погляд, можуть стати предметом окремого дослідження.

Ініціативний, підприємливий і роботящий кріпак Федір Степанович Симиренко, викупивши себе з неволі, започаткував ще одну відому в Україні династію підприємців- доброчинників. Його син Платон кілька разів був за кордоном, вивчив передову на той час технологію виробництва цукру, одним з перших запровадив на своєму заводі парові машини, які в 4-5 разів знижували витрати палива при виробництві цукру. Великі прибутки використовувалися на створення умов життя та праці робітників цукроварні. Відомо, що робітниче селище, побудоване коштом П.Ф. Симиренка, мало газове освітлення, водогін, школу, крамницю, безплатну лікарню, аматорський театр, церкву. Платон Федорович дружив з Т.Г. Шевченком (на свої гроші видав "Кобзар"), М. Максимовичем, М. Драгомановим [18.-Арк.5-7].

У період "залізничної лихоманки" мільйонером став купець В. Кокорєв. У 1863 р. він подарував Києву тисячу карбованців на спорудження альтанки неподалік від Андріївської церкви. Гроші було покладено в банк, і лише через 33 роки голова міської садової комісії С. Ромишовський згадав про пожертвування. В той час сума банківського внеску збільшилася за рахунок процентів, і її вистачило на спорудження двох альтанок - біля Андріївської церкви і на Володимирській гірці [19]. На хресті першої за рахунок мецената С.С. Могілевцева в 1895 р. було зроблено електричну ілюмінацію. Обидві "кокорєвські" альтанки й до цього часу радують киян.

Серед добродійників того періоду відомі підприємці О. Бобринський, Харитоненки, Ханенки, купці Дегтєрєв, Бродські та багато інших, зусиллями яких зберігалися і розвивалися українські освіта, наука, література, мистецтво.

Історія доброчинності засвідчує, що меценатство в Україні має глибоке коріння. Її виникнення збігається у часі з початком підприємницької діяльності людини. Її підґрунтям є певні успіхи у виробництві та комерції. З покоління у покоління передавалися традиції добродійництва. Особливого розквіту воно досягло у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Реалізація комуністичної доктрини, зокрема ліквідація приватної власності, звела нанівець практику благодійництва та жертовності.

Сучасні трансформації у господарстві України, зокрема помилки приватизаційного процесу, своїм наслідком мали швидкі темпи розшарування населення та надцентралізацію багатства на одному полюсі й крайнє зубожіння - на іншому. В таких умовах відродження меценатства є необхідністю.

Історія меценатства вчить, що в основі підприємницького успіху лежать знання, здатність до аналізу ситуації й точного розрахунку, наполеглива праця. З іншого боку - творити добро може лише особистість, наділена такими рисами, як добро, мудрість, співчуття нужденним, що є складовими високої духовності. Виховати їх у майбутніх фахівців - завдання вищої школи.

Джерела та література

Послання Президента України до Верховної Ради про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2001 році. - К., 2002.

Ковалинский В. Меценаты Киева. - К., 1998.

Слабошпицький М. Українські меценати. - К., 2001.

Подвижники й меценати. Грецькі підприємці та громадські діячі в Україні XVII- XIX ст. - К., 2001.

Кадеев В.И., Сорочан С.Б. Экономические связи античных