В. Ковалєвський, В. Мілютін, Л. Мінц, С. Струмілін та інші. Пріоритетною проблемою для науковців і для організаторів системи планування була розробка методології планової роботи. На наш погляд, ці питання вирішувалися надто повільно. Спочатку формувалися лише річні плани окремих галузей господарства. В кінці травня 1923 р. Держплан вже зміг підготувати орієнтовну програму на 1922/23 р. по 37 галузях промисловості. Вона містила обмежену кількість показників, які стосувалися головним чином загального зростання виробництва, кількості робітників, ресурсів палива тощо. Ці галузеві плани були орієнтовними, майже не підкріпленими економічними ресурсами, недостатньо обґрунтованими. Стабілізація грошової системи позитивно вплинула на процес планування. З 1924 р. стали враховуватися фінансові можливості здійснення виробничо-технічного боку плану. Вони стали називатися промфінпланами. У 1925 р. галузеві плани вперше злилися у єдиний річний план промисловості та будівництва.
Держплан працював з великою напругою. Лише у 1923 р. було проведено 135 засідань президії цього органу, тобто практично вони проводилися 2-3 рази на тиждень, а інколи кілька днів поспіль [8.-C.8]. На виконання низки складних доручень секціям давалися короткі строки, інколи - лише кілька днів. У таких умовах годі було очікувати професійно підготовлених планів.
Процес формування системи планування проходив паралельно з поширенням ринкових відносин в господарстві. Нагадаємо, що влітку 1921 р. розпочалося трестування державних промислових підприємств на засадах госпрозрахунку, що сприяло поширенню ринкових відносин у промисловому виробництві. Водночас трести виконували держзамовлення, яке було тотожне плановому виробничому завданню.
УРНГ, у підпорядкуванні якої знаходилися трести та окремі промислові підприємства, в умовах нестабільної грошової системи, зародження банківської мережі, відсутності господарських зв'язків не могла чітко спланувати роботу державної промисловості. Її функції зводилися до розгляду виробничих програм трестів з метою узгодження можливостей виробництва та фінансових ресурсів.
Трести слабо орієнтувалися в ринку, прогнозувати попит на свою продукцію не могли, тож і виробничі плани доводилося коригувати. Так, брак обігових коштів, проблеми транспортування, низькі ціни на продукцію змусили трест "Хімвугілля" на початку 1921 р. згорнути виробництво. З аналогічних причин зупинився завод "Дон сода" тресту "Склосода", скоротив намічену програму "Донбассилікат".
Е. Лортикян вважав, що трестування державної промисловості й запровадження госпрозрахунку створювали сприятливі умови для розгортання планової роботи в галузі промислового виробництва. Не можна не погодитися з тим, що спланувати виробничу діяльність великих об'єднань легше, ніж роботу окремих підприємств. Разом із тим, господарський (комерційний) розрахунок найбільш ефективно діяв в умовах ринку.
В умовах голоду 1921-1922 рр. в Україні поширення набуло планування збору й розподілу продовольства. Так, 13 січня 1922 р. УЕР зобов'язала губекономнаради надати наркомпродові відомості про одержане й недодане продовольство по місцях і видах продуктів [11.-1922.-№1.-Ст.24]. Було розроблено загальнодержавний план постачання. Наркомпроду заборонялося приймати заявки на продовольство понад план, перерозподіляти визначені ним наявні продовольчі ресурси. Наркомпрод зобов'язувався діяти лише в межах загальнодержавного плану [11.-1922.-№6.-Ст.91]. Розроблялися плани й на певні періоди, зокрема такий план був сформований на лютий-липень 1922 р. Він зазнав коригування, оскільки не виконувався план збору натурального та поземельного податку. У жовтні 1922 р. був затверджений план використання продовольчих ресурсів наркомпроду на 1922-1923 рр., який визначив єдине джерело продовольства - натуральний податок.
У березні 1923 р. на підставі постанови РПО РНК УСРР затвердила положення про порядок витрачання господарськими органами продовольчого фонду. Цей документ був зразком планування розподілу обмежених у той час харчових ресурсів. Усі державні фонди продовольства концентрувалися у наркомпроді, який узгоджував свої дії з Уповнаркомфіном [14.-1923.-№10.-Ст.173].
Планувалися не лише обсяги заготівель, а й заготівельні ціни на сільгосппродукти. Однак, практика довела, що їх прогнозувати неможливо, оскільки основним виробником сільгосппродукції були мільйони індивідуальних селянських господарств, зацікавлених у продажу своєї продукції за ринковими цінами. Конкурентами державних і кооперативних органів та організацій виступили приватні торговці, які пропонували селянам вищі ціни на хліб та сільськогосподарські товари, ніж державні і кооперативні. Велика кількість планових показників, часте коригування планів засвідчують, по-перше, низький рівень планової роботи, подруге, силу ринкових відносин, комерційного інтересу, що руйнували усі заготівельні плани.
Планування охопило і кредитно-банківську сферу. Досвід Західної Європи й Америки доводив, що планування кредитів було засобом управління розвитком усіх галузей економіки. В умовах дефіцитного бюджету план кредитування був засобом розподілу обмежених коштів держави не тільки між галузями господарства, але й між окремими підприємствами. Л. Юровський, Я. Діманштейн вважали, що кредитні плани не повинні виконувати роль бюджету. Г. Окунєв наголошував: "У плановому господарстві... банківський кредит повинен розподілятися відповідно до загального господарського плану, виходячи з інтересів усього народного господарства, а не з можливої експлуатації вигідного становища окремої його галузі" [12.-С.179]. Крапку у цій дискусії поставила влада, доручивши кредитно-грошовій секції Укрдержплану визначити ліміти окремим найбільш крупним клієнтам. У подальшому кредитні плани розроблялися детально, що, на наш погляд, обмежувало комерційну діяльність банків. При складанні плану кредитування промисловості Всеукраїнською конторою Держбанку, наприклад, з одного боку, бралися до уваги такі фактори, як стан виробництва, ступінь реалізації товарів, що випускалися цією галуззю чи підприємством, з іншого, - фінансові можливості даної кредитної установи [13.-Ф.1.- Оп.12.-Спр.77.-Арк.82]. Особливістю планування кредиту було те, що кредитувалися як рентабельні, так і збиткові підприємства та галузі, оскільки в роки непу так і не було розроблено й ухвалено рішення