Прохання засудженого Д.П. Кірея в Київську судову палату від 16 травня 1907 р. про звільнення його і передачу на поруки дядькові за вже внесені за нього гроші [15.-Ф.318.-Оп.1.- Т.2.-Спр.1711.-Арк.45-45зв.] було залишене без наслідків. 22 травня 1907 р. судова палата в своєму розпорядчому засіданні з цього приводу приймає рішення про те, що це прохання не може бути задоволене, оскільки урядовий Сенат усунув скаргу від розгляду [15.-Ф.318.-Оп.1.- Т.2.-Спр.1711.-Арк.46]. Це рішення Київської судової палати було доведено до відома засудженого Д.П. Кірея 30 травня 1907 р. начальником конотопської в'язниці за вказівкою цієї ж палати [15.-Ф.318.-Оп.1.-Т.2.-Спр.1711.-Арк.47].

Влітку 1907 р. батько засудженого Д.П. Кірея звернувся з проханням на "Височайше Ім'я" (тобто до царя), і 2 вересня цього року третє кримінальне відділення першого департаменту Міністерства юстиції імперії надіслало на ім'я старшого головуючого Київської судової палати відношення [15.-Ф.318.-Оп.1.-Т.2.-Спр.1711.-Арк.56]. У ньому судовій палаті сповіщалося, що стосовно ст. 1060 встановленого Кримінального Судочинства, на прохання козака П. Кірея про помилування його сина за скоєний злочин, передбачений ч. 1 ст. 126 встановленого Кримінального Укладення та засудженого вироком палати від 3 лютого 1907 р., та пропонувалося скласти висновки по суті клопотання прохача та надати їх на ім' я міністра юстиції, з поверненням додатка та із супроводженням дійсного діловодства (тобто справи) про названого засудженого. До цього міністр вважав своїм обов' язком додати, що прийнятий до виконання вирок припиненню не підлягає [15.-Ф.318.-Оп.1.-Т.2.-Спр.1711.-Арк.56].

У визначенні Київської судової палати від 12 жовтня 1907 р. вказувалась і думка членів Особливої присутності Київської судової палати, які вважали, що клопотання П. Кірея не підлягало б задоволенню на підставі того, що син його був членом нелегальної партії, а також "його діяльність серед робітничого класу населення безперечно загрожувала безпеці держави, вносячи в темне середовище вкрай розпусні начала" [15.-Ф.318.-Оп.1.-Т.2.-Спр.1711.-Арк.57- 57зв.]. Через це судова палата вирішила прохання козака П. Кірея подати разом з прийнятим визначенням та оригіналом справи через міністра юстиції на розгляд царя [15.-Ф.318.-Оп.1.-Т.2.- Спр.1711.-Арк.57зв.].

29 листопада 1907 р. міністр юстиції сповістив Київську судову палату про те, що 28 листопада цар відхилив прохання П. Кірея про помилування його сина [15.-Ф.318.-Оп.1.-Т.2.- Спр.1711.-Арк.60].

В той же час прокурор палати, виконуючи свої наглядові функції, сповіщав її, що відбуття покарання С. Здрастуя відбувається в чернігівській в'язниці [15.-Ф.318.-Оп.1.-Т.2.-Спр.1711.- Арк.59].

Таким чином, підсумовуючи все вищенаведене, можна зробити певний висновок, що прокурорський нагляд та судова влада самодержавства на місцях в умовах, коли революція поступово почала відступати, суворо карали представників українських політичних партій за їх революційну та пропагандистську діяльність. І якщо члени цих партій за законами Російської імперії вважалися неповнолітніми, їх також засуджував царський суд, не враховуючи при цьому ні їх вікового фактора, ні визнання деякими з них того, що вони скоїли. Судова машина царату починала нарощувати оберти, караючи при цьому навіть напівдорослих членів суспільства, а сама влада заганяла себе у глухий кут, виходом з якого для неї мало бути лише соціальне потрясіння, яке невдовзі і сталося. Разом з тим проведене нами дослідження охоплює одну з найважливіших ділянок в діях уряду стосовно лише однієї української політичної партії, яке, на жаль, обмежене як хронологічними, так і певними географічними межами. Тому визначена проблема потребує подальшого вивчення та значно ширшого висвітлення. І не тільки щодо однієї української партії, а всіх, які існували на той час в Україні.

Джерела та література

Курас І.Ф., Турченко Ф.Г., Геращенко Т.С. М.І. Міхновський: постать на тлі епохи // Український історичний журнал. - 1992. - № 9; № 10.

Курас І.Ф. Перший речник новітнього українського самостійництва (Микола Міхновський) // Історія України. - 2000. - № 6.

Турченко Ф.Г. Микола Міхновський у період російської революції 1905-1907 рр. // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. - Запоріжжя, 2003. - Вип. ХУІ.

Лавров Ю.П. Виникнення і діяльність українських політичних партій // "Українське питання" в Російській імперії (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). - К., 1999. - Ч. 2.

Колесник В.Ф., Рафальський О.О., Тимошенко О.П. Шляхом національного відродження: національне питання в програмах та діяльності українських партій Наддніпрянщини. 1900-1907. - К., 1998.

Головченко В.І. Від "Самостійної України" до Союзу визволення України: нариси історії української соціал-демократії початку ХХ ст. - Харків, 1996.

Ветров Р.І., Донченко С.П. Політичні партії України в першій чверті ХХ століття (1900-1925). - Дніпродзержинськ, 2001.

Павко А.І. Політичні партії, організації в Україні: наприкінці ХІХ - початок ХХ ст. - К., 1999.

Павко А.І. Повчальний досвід вітчизняної історії: політичні партії і організації модерної доби в Україні. - К., 2002.

Стрілець В.В. Українська радикально-демократична партія: витоки, ідеологія, організація, діяльність (кінець ХІХ століття - 1939 рік). - К., 2002.

Ярмыш А.Н. Судебные органы царской России в период империализма (1900-1917 гг.): Учеб. пособие. - К., 1990.

Ярмыш А.Н. Наблюдать неотступно. - К., 1992.

Ярмиш О.Н. Каральний апарат самодержавства в Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. - Харків, 2001.

Чайковський А.С., Щербак М.Г. За законом і над законом: З історії адміністративних органів