О.П. Сєкерська

СКОТАРСТВО ТА МИСЛИВСТВО НАСЕЛЕННЯ АНТИЧНОГО ПОСЕЛЕННЯ КОШАРИ

У результаті археологічних розкопок 1987-1991 рр. на Кошарському поселенні була здобута археозоологічна колекція, яка налічує 1325 кісток ссавців, птахів, черепах та риб. Видова належність археозоологічних матеріалів із розкопок 1988 р. визначалася А.В. Старкіним. У подальшому вони не вивчалися остеометрічно та були втрачені. Колекції 1987, 1989-1991 рр. досліджувалися автором публікації.

Серед решток ссавців переважають кістки домашніх тварин, більшість з яких належить великій рогатій худобі. Втім, за кількістю особин цей вид тварин посідає тільки третє місце. В колекції кісток великої рогатої худоби знайдені декілька рогових стрижнів, але через погану збереженість виміряти можна лише один з них. Його розміри: обхват основи - 137,0 мм, більший діаметр основи - 45,0 мм, менший діаметр основи - 37,5 мм, індекс плескатості - 83% знаходяться в межах мінливості, встановлених для стрижнів великої рогатої худоби з античних пам'яток Північного Причорномор'я В.І. Цалкіним [1.-С.14].

З кісток кінцівок знайдено цілими 3 п'ясткових та 2 плюсневих кістки. Вивчення їх розмірів та особливостей будови за методикою В.І. Цалкіна [2.-С.88-91], дозволило визначити, що одна метаподія належала волу, а три - коровам. Таким чином, кількість корів у стаді була більшою, ніж кількість волів та биків, кістки яких не зафіксовані, очевидно, через невеликий обсяг дослідженого матеріалу.

Висота в холці корів, підрахована за коефіцієнтами В.І. Цалкіна [3.-C.121], коливалась від 109,4 до 117,2 см, висота вола становила 118,3 см. Всі отримані дані знаходяться у межах мінливості висоти в холці великої рогатої худоби епохи раннього заліза на території Північного Причорномор' я. За найбільшою довжиною п'ясткові кістки із Кошарського поселення значно менші, ніж аналогічні кістки № 67 і № 768 та практично не відрізняються від екземплярів №№ 392, 393 і 505 із Лузанівського поселення, досліджених О.О. Браунером [4.-С.175-176].

Аналіз зубного ряду нижніх щелеп показав, що молоді тварини становили 22,6% (7 особин), напівдорослі - 12,9% (4 особини), дорослі - 64,5% (20 особин). Кількість дорослих особин разом з даними статевого складу стада свідчить на користь інтенсивного використання молока та тяглової сили тварин. Таким чином, напрямок розведення великої рогатої худоби можна охарактеризувати як м'ясо- молочний. Серед кісток дрібної рогатої худоби визначено 304 кістки від 31 особини вівці (у матеріалах 1988 р. до виду кістки дрібної рогатої худоби не визначалися) та 24 кістки від 9 особин кіз. Краніологічних залишків небагато, але серед них є фрагменти черепів із рудиментарними роговими стрижнями, що свідчить про розведення породи овець із комолими самицями.

Аналіз зубного ряду нижніх щелеп овець дозволяє стверджувати, що більшість особин цього виду забивались дорослими - по досягненні двох та більше років (54,8%). Кількість тварин, які були забиті до двох років сягає 45,2%. Серед поголів'я овець на Лісостепових пам'ятках скіфського часу молодих та напівдорослих особин було біля 54% [5.-С.28]. В елліністичних шарах Ольвійського поліса кількість овець, які були забиті до досягнення двох років, становить 33% від усього поголів'я цих тварин, тобто значно нижчий показчик. Серед кіз тільки одна особина була напівдорослою, а інші вісім - дорослими. Таким чином, населення Кошар, очевидно, інтенсивно використовувало вторинну продукцію розведення овець та кіз.

Віковий склад поголів'я великої рогатої худоби, овець та кіз свідчить про існування достатньої кормової бази скотарства, в тому числі й у зимовий період. Слід відзначити, що частину тварин забивали відразу по досягненні трьох місяців. Можливо, таким чином вибраковували зайву кількість самців, які досягли певної живої ваги.

Висота овець в холці була розрахована за найбільшою довжиною променевої та п'ясткової кісток та становила 61,0 та 67,3 см. Зріст кіз, розрахований за двома п'ястковими кістками, досягав 60,2 та 61,2 см. Отримані дані не виходять за межі мінливості висоти в холці овець та кіз Північного Причорномор'я та близькі до значень обчислених О.П. Журавльовим для дрібної рогатої худоби з Ольвії [6.- С.98,100].

Кістки свиней представлені у колекції чи не найменшою групою решток домашніх тварин. Більша їх частина належить молодим особинам, яких забивали до досягення двох років.

Коні посідають третє місце за кількістю кісток, тоді як особин цього виду налічується майже стільки ж, скільки особин великої рогатої худоби. Безперечно, частина тварин використовувалась в їжу по досягнені 1-1,5 років, про що свідчать розколоті з метою здобуття кісткового мозку рештки. На деяких кістках зафіксовані сліди патологічних змін - так, на дистальному кінці плечової кістки є сліди екзостозу. Такі ж зміни простежуються на проксимальній частині п'ясткової кістки та на третій фаланзі. Відмічені патології звичайно пов'язують як з похилим віком тварин, так і з постійною напругою при важкій праці.

Найбільший інтерес серед решток домашніх тварин викликає знахідка кісток домашнього віслюка, представленого фрагментом дистального епіфіза гомілки та другою фалангою задньої ноги. Виміри фаланги свідчать про невеликий розмір тварини: найбільша довжина - 33,7 мм, ширина проксимального кінця - 33,0 мм, ширина середини діафіза - 27,8 мм, ширина дистального кінця - 28,3 мм.

Кістки віслюка відомі з Ольвії та її хори, Неаполя Скіфського, Ілурата, Пантікапея та деяких інших античних пам'яток Криму [1.-С.49]. Ш. Бекені вважав, що цей вид попав на територію Східної та деяких частин