Так, до основних напрямків діяльності соціалістичних партій серед команд комерційних суден треба віднести: 1) використання матросів торговельного флоту, які плавали на закордонних лініях, для транспортування у межі імперії революційної літератури та зброї; 2) ведення серед моряків агітаційної роботи, намагання поширити за їх рахунок лави своїх прихильників; 3) спроби втягнути професійні організації, які виникали у торговельному флоті басейну на початку ХХ ст., у коло суто політичних питань, використати їх у боротьбі проти самодержавства; 4) залучення судноробітників до участі у терористичній діяльності.

Як свідчать архівні документи, транспортування моряками цивільного флоту Азово- Чорноморського басейна у межі імперії друкованих видань партії есерів починається вже з перших років ХХ ст. Так, у березні 1903 р. в одеському порту на приватновласницькому пароплаві "Алексей Гординов", який прибув з Марселя, митники знайшли літературу соціалістів-революціонерів. Як з'ясувалося, перевозив її моряк, уродженець міста Тульчин В.Т. Попель. Зокрема, за повідомленням поліції, він нелегально віз із Франції "Вестник Народной воли", "Матеріали з історії російського соціал-революційного руху", а також портрети "відомих державних злочинців Балмашова та Качури" [16.-Ф.385.-Оп.1.- Спр.1076.-Арк.4]. В 1905-1906 рр. вантажі нелегальних видань та зброю у міста чорноморського узбережжя транспортував з-за кордону капітан одного з пароплавів есер П. Кулєшов [17.-№16.-Май.-С.26].

Однак у масових масштабах, за повідомленням охоронки, транспорти есерівських видань на комерційних суднах басейну починають доставлятися в міста Півдня України вже у післяреволюційний період. Як пізніше згадував член партійного проводу есерів В.М. Зензінов, "наше завдання ми бачили у підтримці організацій, які ще де-не-де існували, в організації закордонного транспорту літератури... Ми намагалися, перш за все, щоб тліючий вогник нашої партії не згас зовсім в цей глухий час" [18.-№126.-13 августа]. Саме з цією метою і використовувалися судноробітники басейну.

Так, кочегари пароплава Руського товариства пароплавства і торгівлі (РТПіТ) "Чихачов" С. Переверзєв та Ф. Воротило в 1908 р. погодились брати участь у контрабанді революційних видань з Олександрії (Єгипет) до причорноморських міст. Крім того в цей період літературу та зброю почав транспортувати в Одесу матрос пароплава "Император Николай ІІ", виходець з Прилуцького повіту Полтавської губернії П.В. Буряк [16.-Ф.268.-

Оп.1.-Спр.406.-Арк.268зв.]. В 1909 р. "перевезенням зброї для с.-р. організації", а також

есерівських газет та листівок займався І. Чернявський, який плавав на судні "Боржом". Він транспортував нелегальний вантаж до Батума, звідки "він поширювався по Кавказу" [16.- Ф.359.-Оп.1.-Спр.45а.-Арк.59].

У 1912-1913 рр. есерівські видання - газета "Знамя труда" та журнал "За народ" систематично транспортувалися з Константинополя у миколаївський порт на судні РТПіТ "Император Николай II". До Одеси ж її, головним чином, везли матроси пароплава Російсько-Дунайського товариства "Русь".

Використати судноробітників Чорного та Азовського морів задля своїх цілей на початку ХХ ст. намагалися і представники Південноросійської групи анархістів-комуністів. Так, на деяких пароплавах ними були створені "таємні" групи моряків, які займалися перевезенням з-за кордону зброї та революційних видань. У доповіді одеського охоронного відділення в Департамент поліції від 12 червня 1907 р. повідомлялося, що "у порту анархісти-комуністи продовжують вербувати (для нелегального транспортування літератури - О.Ш.) моряків". В 1912 р. один з матросів пароплава "Болгария" (Російсько-Дунайське товариство) транспортував з-за кордону до Одеси револьвери та набої. Останні призначалися для місцевої групи анархістів-комуністів, яка діяла в одеському порту під приводом кочегара пароплава "Мечта" О. Лаврушіна [16.-Ф.385.-Оп.1.-Спр.2800.-Арк.65].

Значну увагу неонародники приділяли розпропагуванню судноробітників, сподіваючись привернути на свій бік політичні симпатії цього загону робітничого класу України, поширити завдяки цьому своє соціальне підґрунтя. З цією метою в портових містах, а також просто на пароплавах створювались гуртки, в яких велася революційна агітація серед матросів. Так, ще на початку 1905 р. есери спромоглися створити у порту Одеси невеличку організацію під назвою "Союз моряків партії соціалістів-революціонерів", яка стала провідником есерівських ідей у цивільному флоті [16.-Ф.386.-Оп.1.-Спр.813.- Арк.199зв.]. Керівники організації закликали команди торговельних суден до "рішучої боротьби з експлуататорами", переконували моряків у необхідності розпочати страйк, а також застосувати силу щодо представників судноплавних підприємств.

11 квітня "Союз моряків партії соціалістів-революціонерів" поширив в одеському порту відозву "Матросам від матросів". У ній формулювалися вимоги, які пропонувалися підтримати страйкарям, а також містився заклик вести боротьбу за політичні свободи - свободу зборів, спілок і робітничих кас, а врешті-решт і за повалення самодержавства. Так, у відозві підкреслювалося: "Твердо пам'ятайте, що повставши проти капіталістів, ви разом з тим повстали проти царя та його уряду" [16.-Ф.386.-Оп.1.-Спр.813.-Арк.201].

Після поразки революції центр своєї роботи у комерційному флоті есери перенесли за кордон, в Олександрію (Єгипет), сподіваючись використати той факт, що це місто часто відвідували пароплави під російським прапором. Весною 1908 р. там влаштувався у минулому студент Петербурзького університету есер В.М. Левтонов (партійний псевдонім "Микола"). У приміщенні гуртка італійських анархістів Левтонов розпочав організовувати збори матросів Азово-Чорноморського басейну, вести революційну пропаганду. Так, за повідомленням закордонної агентури Департаменту поліції, "Микола", "змалювавши становище та мету революційного руху в Росії, запропонував (морякам - О.Ш.) взяти участь в цьому русі, шляхом перевезення у Росію з-за кордону нелегальної літератури та поширення її серед робітництва та нижчих військових чинів в Одесі" [16.-Ф.268.-Оп.1.- Спр.764.-Арк.90зв.].

Крім того, на зборах за участю членів команд суден "Император Николай ІІ", "Королева Ольга"