та "Одесса", які відбувалися у матроських кубриках, "читалися революційні газети, брошури та книги, а також проводилися дебати з політичних тем". Зокрема, за повідомленнями охоронки, "Микола" читав морякам вірші М.О. Некрасова "тенденційного характеру", і серед них - "Роздуми у парадного під'їзду", "Залізниця" та інші. Також на зборах з присутніх збиралися гроші у розмірі 5 коп., на які передбачалося придбати для моряків соціалістичну літературу. Вся ця діяльність не проходила поза увагою не тільки каральних органів царизму, а й тогочасної преси. Так, газета "Черноморский портовый вестник" в 1909 р. констатувала, що "наші матроси під час стоянки" у закордонних портах "потрапляють під вплив агітаторів" [19.-№62.-21 июня].
У цей час есерам вдалося налагодити і видання газети "Морской листок", яка була адресована матросам комерційного флоту Чорного моря і друкувалася на кошти, що були зібрані судноробітниками. Всього протягом 1909-1910 рр. вийшло п'ять її номерів. Особливу увагу "Морской листок" приділяв питанням політичної освіти, зокрема, формуванню "класової свідомості" команд. Так, у третьому числі газети пропонувалося "створювати на кожному пароплаві невеликі бібліотеки, які б моряки поступово могли придбати власним коштом". При цьому редакція, перш за все, радила матросам купувати твори М. Некрасова [20.-№3]. П'яте число "Морского листка", спеціально для судноробітників, наводило огляд революційного руху у Російській імперії, починаючи від повстання декабристів аж до ХХ ст.
В 1912 р. есери сконцентрували свою увагу на підтримці т.зв. Спілки чорноморських моряків, яка в той час, за сприяння Закордонної делегації партії соціалістів-революціонерів, розпочала нелегальну діяльність на торговельних суднах басейну. Невипадково що і відозва до команд із закликом приєднуватися до організації була опублікована саме на шпальтах центрального друкованого органу партії есерів, газети "Знамя труда" [21.-№39.-январь]. З квітня 1912 р. "для поширення серед моряків» на судна комерційного флоту з Лондона та Парижа регулярно надходило 1 тис. примірників есерівського часопису "За народ" та інша політична література. Завдяки цьому серед команд деяких пароплавів, що належали Руському товариству - "Принцесса Евгения Ольденбургская", "Чихачов", "Королева Ольга", виникають групи матросів, які "за своїми переконаннями належали до соціалістів- революціонерів".
Агітацію серед членів Спілки моряків у 1912 р. вели і представники анархістів. Як повідомляла закордонна агентура Департаменту поліції, у минулому студент Московського університету О. Мирський (Терський), що мешкав в Олександрії (Єгипет), вів анархістську пропаганду серед моряків, пропонуючи їм здійснювати експропріації, поповнюючи кошти своєї організації шляхом грабунків пароплавних кас [16.-Ф.1153.-Оп.1.-Спр.132.-Арк.5]. Влітку 1912 р. Мирський поширював серед команд суден, що прибули з Росії, написані від руки листівки, в яких містився заклик: "Згуртуватися і діяти за програмою анархістів".
Ще одним напрямком в діяльності представників партій т.зв. селянської демократії у середовищі торговельних моряків були спроби політизувати професійні організації, які під час революції виникали у комерційному флоті басейну, спонукати їх до боротьби з існуючим режимом. Так, ліві радикали не обійшли своєю увагою "Реєстрацію суднових команд", матроську профспілку, яка діяла в Одесі в другій половині 1905 та в 1906 р. Як згадував її секретар О. Яковлев, "з часу відкриття "Реєстрації" навколо неї досить широко розвинули свою роботу політичні партії, особливо есери та анархісти різних відтінків" [22.- С.24].
Наслідком цього стало відкрите втягування матросів у коло політичних питань. Наприклад, 23 листопада 1905 р. в Одесі на зборах представників пароплавних команд соціалісти запропонували членам спілки низку вимог до влади, які мали суто політичне забарвлення. Зокрема, наголошувалося на необхідності скликання Установчих зборів, скасуванні смертної кари, амністії політв'язням, прилюдного суду над лейтенантом П. Шмідтом. У грудні 1905 р. команда пароплава "Пушкин", яку підбурював есер І. Чернявський, відмовилася перевозити війська на Кавказ [23.-Ф.533.-Оп.1.-Спр.239.-Арк.6- 7]. Врешті-решт, саме діяльність представників загальноросійських партій - есерів, анархістів та соціал-демократів у лавах "Реєстрації суднових команд" надала підстави уряду для її ліквідації, знищивши, таким чином, найбільш значне здобуття судноробітників басейну початку ХХ ст. Вже незабаром це вкрай негативно позначилося на економічному становищі моряків.
Власне усією своєю діяльністю в матроській професійній організації соціалісти свідомо ставили її під загрозу закриття. Багато у чому це були дії із розрахунку - чим гірше, тим краще. Якщо профспілку і закриють, то в очах моряків провина за це повністю ляже на царську владу. Те ж, що політична пропаганда у робітничих спілках суперечила чинному законодавству, мало кого цікавило. Правовий нігілізм у Російській імперії, багато у чому завдяки безпосередньо діям владних структур, виховувався протягом століть. Тепер царизм міг тільки пожинати з цього відповідні плоди.
Треба звернути увагу і на факти спроб залучити моряків до проведення терористичних актів. У першу чергу це стосується представників різних течій анархістів, які вели роботу в торговельному флоті Чорного та Азовського морів.
Фактично вперше до подібної агітації серед команд анархісти вдалися восени 1906 р. У цей час в Одесі діяла Південноросійська група анархістів-синдикалістів, яку очолював Д. І. Новомирський (Я. Кирилловський). Саме члени цієї організації спробували використати невдалий перебіг страйку, який розпочався у комерційному флоті в листопаді 1906 р. на знак протесту проти закриття владою профспілки моряків, задля поширення свого впливу на команди торговельних суден. Зрештою заклики Д. Новомирського про те, що "єдиним засобом зробити тиск на акціонерів, а також підняти настрій серед
