Зокрема анархістськими ідеями в той час цілком перейнявся матрос пароплава РТПіТ "Аю-Даг", уродженець с. Кононовка на Полтавщині, П. Сулимовський. Саме за допомогою економічного терору він та деякі інші матроси сподівалися залякати буржуазію, примусити підприємців задовольнити вимоги суднових команд. Так, Сулимовський доводив страйкарям: "Якщо ми почнемо підривати та нівечити пароплави.., завдаючи величезні збитки вогнем та динамітом, то судновласників примусимо виконати наші вимоги" [17.- №10-11. -Март-апрель.-С. 19].

Зрештою під керівництвом вищезгаданого Сулимовського для здійснення терактів була створена Портова бойова дружина, яка нараховувала, за нашими підрахунками, приблизно два десятка чоловік. До її складу увійшли судноробітники О.Задорожний, А. Яценко, матроси пароплава "Моряк" Є. Бабакаєв, Л. Русов, штурманський учень

Дружинін та деякі інші [16.-Ф.385.-Оп.1.-Спр.2110.-Арк.12]. Члени цього бойового загону наприкінці 1906 - початку 1907 рр. влаштували вибухи на пароплавах "Император Николай ІІ", "Аю-Даг" та "Григорий Мерк", спалили судно "Новороссийск". Невипадково у фундаментальному виданні "Політичний терор і тероризм в Україні. ХІХ-ХХ ст." підкреслюється, що ареною економічного тероризму в Україні в 1905-1907 рр. став саме одеський порт [10.-С.101].

Крім того, анархісти вважали за потрібне вдатися до замахів на представників адміністрації пароплавних товариств. Як пояснював П. Сулимовський матросам: "Якщо ми знищимо декількох найлютіших капітанів, то цим ми примусимо їх (командирів інших суден - О.Ш.) зійти з пароплавів або не йти у рейс із командою штрейкбрехерів" [17.-№10-

-Март-апрель.-С.19]. У результаті відбулася низка нападів на представників адміністрації Руського товариства.

Здійснювали ці атентати члени бойової дружини Портового страйкового комітету. Так, 15 січня 1907 р. троє анархістів, у тому числі П.Сулимовський, вбили капітана пароплава "Цесаревич Георгий" М. Сенкевича, а 7 лютого матрос-анархіст А.І. Яценко (за походженням селянин Київської губернії) застрелив капітана М. Золотарьова. Внаслідок терактів в той час також загинули завідуючий технічною частиною РТПіТ Г.Л. Гречин та агент Руського товариства у Новоросійську П.А. Безрук [25.-Ф.95.-Оп.18.-Спр.1057.-Арк.6]. Однак всі ці замахи жодним чином не позначилися на результатах страйку судноробітників, не призвели до покращання їх становища. Підприємці так і не погодилися на поступки, що врешті-решт примусило команди пароплавів знов ставати до роботи.

Вдавалися анархісти-синдикалісти і до здійснення т.зв. ексів. Зокрема, в 1907 р. усі свої зусилля бойова група П. Сулимовського, не дивлячись на певні втрати у своєму складі (були затримані поліцією Л. Русов та А. Яценко), зосередила на здійсненні експропріацій.

На початку липня 1907 р. декілька моряків, зокрема, П. Сулимовський та О. Задорожний, під керівництвом П. Кулешова, здійснили напад на пароплав "София". Під час цієї акції вони експропріювали у артільника Російського для зовнішньої торгівлі банку 50 тис. крб. Розшукуючи нападників, поліція вдалася до численних арештів. Вдалося жандармам схопити і П. Сулимовського, якого згодом було страчено. Пам'яті цього моряка друкований орган російських анархістів газета "Буревестник" присвятила спеціальну статтю.

Залучити моряків торговельного флоту басейну до бойової діяльності намагалися в той період і анархісти-комуністи. Для цього, як повідомляло 12 червня 1907 р. одеське охоронне відділення, вони "передали на пароплави 20 браунінгів" [16.-Ф.268.-Оп.1.- Спр.132.-Арк.47]. Зокрема одеські анархісти-комуністи визначили собі за мету розпочати боротьбу із судноробітниками-штрейкбрехерами. Саме цим і зайнялася бойова група, до якої належали матроси В. Федоров (походив з міщан Корсуня), В. Титов (міщанин Звенігородського повіту Київської губернії) та Ф. Луполовський (виходець з Могильовської губернії). У серпні 1907 р. пристав портової поліцейської ділянки сповіщав у жандармське управління Одеси, що на деякі з пароплавів РТПіТ почали з' являтися невідомі і "вимагати від адміністрації звільнити з служби тих старих службовців, які несли службу під час страйку суднових команд, пропонуючи брати на їх місце інших, за їх вказівкою" [16.- Ф.385.-Оп.1.-Спр.1076.-Арк.1].

Також члени бойової організації підготували листи, в яких, звертаючись до окремих матросів і вказуючи, що їх вважають штрейкбрехерами, вимагали або "негайно залишити пароплав, або внести по 15 крб. з кожного на користь організації. Окрім того, у вересні 1907 р. декілька капітанів комерційних суден отримали мандати з печаткою місцевої групи анархістів-комуністів. Під загрозою смерті від них вимагали "звільнення з пароплавів матросів, які під час останнього страйку на флоті, грали роль штрейкбрехерів" [16.-Ф.385.- Оп.1.-Спр.2055.-Арк.2].

У жовтні 1907 р. група вищезгаданих матросів-анархістів готувала напад на пароплав Руського товариства "Румянцев", "з метою пограбування пошти", яку перевозили на цьому судні [16.-Ф.385.-Оп.1.-Спр.1076.-Арк.36]. Але вжиті поліцією заходи поклали край діяльності анархістів-комуністів в одеському порту. Майже всі моряки, члени групи, наприкінці року були арештовані.

Негативний досвід осінньо-зимового страйку 1906 р., а також політичний екстремізм лівих радикалів примусив переважну більшість матросів надалі обережніше ставитися до діяльності подібного роду угрупувань. Зокрема, у післяреволюційний період спостерігається намагання значної частини судноробітників уникнути небезпечних контактів із політичними агітаторами, які ще інколи з' являлися в одеському порту.

Саме серед останніх і поширювали свій вплив представники монархічних організацій, які діяли на Півдні України. Зокрема, йдеться про "Союз руського народу" (СРН), одеський відділ якого утворився ще в лютому 1906 р. Очолював його у минулому лейтенант флоту, завідуючий механічною пральнею Руського товариства пароплавства і торгівлі, граф О.І. Коновніцин. Саме під його керівництвом одеські чорносотенці неодноразово влаштовували зібрання у порту, намагаючись схилити на свій бік вантажників і команди комерційних суден,