Під впливом цієї організації і за фінансової підтримки РТПіТ, влітку 1906 р. у порту була створена робітнича артіль, а дещо пізніше і спілка моряків торговельного флоту. Саме за її допомогою монархісти сподівалися покласти край зростанню революційного руху серед команд комерційних суден басейну. І дійсно, в цій царині "Союз руського народу" досяг деяких результатів. За повідомленнями начальника одеського жандармського управління, контроль "Союзу руського народу" перешкоджав проникненню на територію порту революційних елементів.

Певним чином чорносотенці намагалися протидіяти і діяльності матроської профспілки, в якій вони вбачали осередок революційної пропаганди та вільнодумства. Так, за словами О. Яковлева, вони вели постійну агітацію серед безробітних моряків, "роздуваючи кожне непорозуміння і намагаючись внести розкол у "Реєстрацію" [22.-С.17]. Газета "За царя и родину", яку видавав граф Коновніцин, намагалася пояснити судноробітникам шкідливість створення організації на кшталт "Реєстрації суднових команд". "Реєстрація (для моряків - О.Ш.) буде не свободою, а кабалою, - переконував друкований орган одеських чорносотенців. Вона створюється з революційними цілями" [27.-№ 10.-21 мая]. У результаті цього судноробітники, на думку видання, тільки отримують нову категорію начальників - "революційну реєстрацію", яка буде їм "наказувати страйкувати". Однак ця аргументація, інколи не позбавлена здорового глузду, аж ніяк не вплинула на позицію переважної більшості моряків, які саме в "Реєстрації суднових команд" вбачали єдину можливість відстояти свої права у конфлікті із судновласниками.

З початком страйку в торговельному флоті у листопаді 1906 р., монархісти зразу ж прийшли на допомогу пароплавним товариствам. За вказівкою графа Коновніцина, у розпорядження судновласників було відправлено 1300 штрейкбрехерів. Їм була встановлена дещо вища платня. Керівництво Руського товариства власним коштом влаштувало для їх проживання окрему казарму. Зрештою підприємці спромоглися укомплектувати "союзниками" команди пароплавів [16.-Ф.385.-Оп.1.-Спр.1798.-Арк.263зв.].

Окрім того, за повідомленням директора РТПіТ І. Жирара, в правління компанії, "для внутрішньої охорони пароплавів було надіслано 40 чоловік дружинників Союзу руського народу, із утриманням за рахунок товариства" [25.-Ф.107.-Оп.1.-Спр.1752.-Арк.270зв.]. Останні, розподілені на декілька груп, фактично виконували на суднах функції вартових. Так, у грудні 1906 р., газети повідомляли, що "на багатьох пароплавах встановлюється спеціальний дозор з озброєних членів "Союзу руського народу" [23.-Ф.6863.-Оп.1.- Спр.137.-Арк.4]. Вже пізніше, нагадуючи одеській владі про свої "заслуги", граф Коновніцин підкреслював, що в 1906 р. саме "СРН були остаточно припинені згубні страйки на пароплавах." і, що якраз його організація принесла "багато користі російському пароплавству, врятувавши його від численних збитків" [28.-С.114]. Зауважимо, що "заслуги" одеських монархістів не залишилися поза увагою вищої влади у Петербурзі. Так, в 1907 р., за повідомленням газети "Русская речь", матросу Ф.Р. Пуреніну "за об'єднання моряків у "Союз руського народу" була оголошена височайша подяка" [25.-Ф.95.-Оп.6.- Спр.185.-Арк.4].

Однак згодом вплив чорносотенців на команди комерційних суден басейну поступово сходить нанівець. Певним чином цьому сприяв розкол серед самих монархістів. Так, у червні 1908 р. група матросів звернулася до одеської влади із проханням затвердити статут "Артілі суднових команд Чорноморського флоту", яка б діяла при місцевому відділі "Союзу Михаила Архангела". Зокрема, у своєму зверненні вони наголошували, що "адміністрація (РТПіТ - О.Ш.) бажає, щоб моряки об'єдналися у "Союз руського народу", який зараз не користується доброю репутацією у грошовому відношенні, а моряки бажають об' єднатися під прапором "Союзу Михаила Архангела" [25.-Ф.95.-Оп.6.-Спр.185.-Арк.4].

Але одеський градоначальник, який побоювався, що "особи, які належать до таємних злочинних організацій, бажаючи знов отримати вплив на суднові команди", проникнуть в організацію під виглядом монархістів, відмовився затвердити її статут. Не допомогли чорносотенцям і наступні звернення до міністерства торгівлі і промисловості. Останнє, не заперечуючи проти об' єднання моряків у артіль, не погодилося з її політичною забарвленістю. Все це незабаром призвело до остаточного занепаду діяльності монархістів у середовищі судноробітників басейну.

Треба згадати, що певну діяльність серед команд торговельного флоту на початку ХХ ст. вели і представники українських національних угрупувань, зокрема, "Спілки". Так, влітку 1912 р. члени Українського соціал-демократичного союзу через секретаря краківського товариства допомоги політкаторжанам та засланим налагодили контакти із проводом організації чорноморських моряків у Константинополі. Надалі, саме за сприяння керівника "Спілки" М. Меленевського, Закордонний Центр співтовариства моряків, який діяв у столиці Оттоманської імперії, "встановив зв'язок із річковиками Дніпра, Бугу та Дністра". Як згадував у своїх мемуарах учасник тих подій, керівники "Спілки" "обіцяли підшукати для Центра людину, яка б підходила для. організаційної роботи на Дніпрі" [29.- С.80]. В результаті вже з липня 1912 р. від команд пароплавів Дніпровської лінії у Константинополь почали надходити досить значні суми членських внесків. Але згадані контакти українських соціалістів із командами морського транспорту Азово- Чорноморського басейну не мали постійного характеру і незабаром перервалися.

Таким чином, на початку ХХ ст. судноробітники комерційного флоту Чорного та Азовського морів стали об' єктом активної діяльності з боку організацій різного політичного напрямку - від анархістів-комуністів до "Союзу руського народу". Вплив загальноросійських радикальних партій особливо посилювався у випадках загострення протистояння між роботодавцями і командами комерційних суден, коли останні