Серед доказів, які наводилися на підкріплення цієї позиції, деякі просто вражали своєю безглуздістю. Наприклад, наголошувалося на тому, що запровадження реєстрації моряків "призведе до спеціалізації морської праці., тобто розподілить суднові команди за обов'язками, які вони виконують", у чому опоненти нового закону не бачили ніякого сенсу, тому що "в більшості випадків умови плавання. не вимагають від суднових команд будь-яких спеціальних знань"!? (виділено нами. - О.Ш.) [10.-Ф.95.-Оп.18.-Спр.177.-Арк.34зв.]. Крім того, згадані члени Ради, намагаючись залякати уряд можливими політичними наслідками прийняття закону, вказували на можливість виникнення в портових містах значного контингенту безробітних моряків, "завжди готових до заворушень та страйків".

Насправді ж ці зауваження до законопроекту лише погано приховували справжні мотиви судновласників - побоювання втратити монопольне право розпоряджатися на ринку праці судноробітників, диктувати останнім умови найму на пароплави. До речі, це добре усвідомлювали і члени вищезгаданої наради, які звернули увагу на той факт, що відсутність у торговельному флоті "кадрів постійних працівників зараз корисне лише судновласникам, які вузько дивляться на свої особисті вигоди" [10.-Ф.95.-Оп.18.-Спр.177.-Арк.44].

Врешті-решт, не дивлячись на опір представників окремих пароплавних товариств, Рада більшістю 37 проти 6 підтримала проект закону. Але ще тривалий час він узгоджувався з усіма зацікавленими міністерствами, судновласниками і неодноразово доопрацьовувався. Лише в квітні 1909 р. законопроект в остаточному вигляді схвалила Рада міністрів імперії.

Згідно з ним - в усіх портових містах засновувалися урядові морські контори, завданням яких стала реєстрація наймання і звільнення службовців і робітників з пароплавів. Контори повинні були визначати договірні умови, причини звільнення, вести "послужний список найманої праці в торговельному флоті" [11]. Завідування ними покладалося на особливих корабельних маклерів, яких би призначав уряд. Останні повинні також розв'язувати всі трудові конфлікти в морському транспорті, залучаючи до цього, у випадку необхідності, представників пароплавних підприємств. У той же час нижчий плавсклад команд за цим проектом було позбавлено будь-якого представництва в "біржах праці". Загальне управління морськими конторами покладалося на Відділ торговельного мореплавства.

17 липня 1909 р. законопроект відправлено на розгляд Державної думи. Однак вперше до його обговорення думська комісія у справах торгівлі і промисловості (голова О.Д. Протопопов) вдалася лише 9 лютого 1910 р. Пізніше до цього питання вона поверталася ще 25 жовтня, 8 і 24 листопада та 1 грудня 1911 р.

Зауважимо, що проект зазнав у Думі нищівної критики. Зокрема, депутат С.П. Бєляєв висловився за необхідність відхилити його, вказавши, що останній "недостатньо глибоко продуманий сам по собі", що "чинний закон про торговельне мореплавство не відповідає ані духові часу, ані вимогам життя і являє собою таку старовину, яку оживити та осучаснити неможливо ніякими частковими змінами. Він потребує загального перегляду" [10.-Ф.95.-Оп.18.- Спр.177.-Арк.295-296]. Але основний доповідач із запропонованого закону А.М. Прозоров на черговому засіданні думської комісії 13 січня 1912 р. у цілому схвалив проект, пропонуючи прийняти його з окремими доповненнями та зауваженнями. Пізніше, в травні 1912 р., проект передано на розгляд фінансової комісії Думи, яка більшістю голосів теж підтримала закон про морські контори та обов'язкову реєстрацію судноробітників. Однак на сесійне засідання ІІІ Думи він так і не встиг потрапити.

Після скликання в жовтні 1912 р. нової, ІУ Державної думи, багатостраждальний законопроект було знову відправлено на розгляд комісії у справах торгівлі і промисловості [12.- С.575]. Зрештою, до його обговорення згадана комісія спромоглася перейти лише через рік. Це сталося 31 жовтня 1913 р. [10.-Ф.95.-Оп.18.-Спр.177.-Арк.333]. І знов проект, зустрівши численні зауваження, було відкладено. На цьому проходження закону в Російському парламенті остаточно загальмувалося. Надалі він зникає в надрах численних думських комісій.

Причини цього треба шукати в галасливій кампанії, яку розгорнули судновласники з приводу можливого прийняття нормативного акта про морські контори. Так, проти запровадження обов' язкової реєстрації моряків комерційного флоту активно виступила Рада з'їздів судновласників імперії, яка засідала в Петербурзі у 1913 р. Остання, вважаючи, що закон «є передчасним для Росії», що морські контори можуть "перетворитися на центри, які організують страйковий рух", висловилася на всяк випадок за "принцип факультативності" при його здійсненні [8.-С.1].

Таку ж позицію зайняли і пароплавні товариства Азово-Чорноморського басейну. Зазначимо, що для розгляду запропонованого урядом закону Комітет порайонного з' їзду судновласників створив під головуванням М.П. Єрмакова спеціальну комісію. Остання одним з головних недоліків закону вважала саме те, що тепер "аматор буде позбавлений права вибору і зобов'язаний приймати працівників за порядком номерів". Усупереч фактам комісія також наголосила, що проект "не розв'язував поставлених ним завдань підвищення якісного рівня команд і упорядкування взаємовідносин між судновласниками та командами" [13.-С.25].

Зауважимо, що критики законопроекту, запропонованого Відділом торговельного мореплавства, намагаючись будь-що його провалити, вдавалися і до демагогічних, по суті, зауважень. Так, вони наполягали, що цей закон "не передбачає забезпечення моряків у старості, ані навіть покращення їхнього матеріального становища", а тому й не має особливого значення [3.-С.111]. Проте коли МТіПр запропонувало одеському біржовому комітету надати свої пропозиції щодо можливих заходів з метою покращення побуту моряків, останній так і не знайшов можливості це зробити. Єдине, на що спромоглися члени комітету, це було прийняття рішення щодо організації взимку лекції для матросів з окремих питань морської справи [14.- С.164].

Зауважимо, що подібні дії з