суті, і завершилося. Наступним питанням розглядався протест української фракції проти відхилення Виконавчим комітетом на минулому засіданні резолюції І. Луценка щодо автономії України та заборони О. Керенським скликання Українського військового з'їзду. Заява супроводжувалася погрозою, що якщо Виконавчий комітет не приєднається до обох протестів фракції, то остання складе з себе повноваження і вийде зі складу Виконавчого комітету. У відповідь на цю заяву прапорщик Рязанов вказав на те, що він розуміє мотиви, якими керувався О. Керенський, коли не дозволив проведення з'їзду. Немає гарантій, що й інші національності не захочуть скликати військові з' їзди. Але для українців ці слова виглядали досить нещирими, тому що саме в ці дні в Петрограді проходив польський військовий з'їзд. А якщо звернутися до історії цього питання, то саме в Україні поблизу Києва ще за царського режиму проводилося формування польських легіонів, що вже тоді викликало негативний громадський резонанс [7, с. 216]. А вже у квітні 1917 р. Переяславська Рада робітничих і солдатських депутатів висловила протест Тимчасовому уряду проти формування на території України польських легіонів, які, на її думку, могли бути використані проти "вільної України" [5, с. 272]. Відхилив Виконавчий комітет і пропозицію з минулого засідання щодо автономії України. За словами того ж Рязанова, "товариші українці повинні задовольнитися принциповою позицією комітету, що її не можна вимагати негайно" [6, с. 4].
У свою чергу, І. Луценко заявив, що на відхилення резолюції ОУВР Виконавчим комітетом українці дивляться як на прояв централістичної течії, те ж саме він вбачав і в забороні з' їзду О. Керенським і забажав, щоб право на автономію було визнано негайно.
Саме під час цих гострих дебатів на зібрання прибули делегати від одного із запасних полків та ад'ютант штабу. Делегація звернулася до Виконавчого комітету з проханням допомогти з відправленням на фронт чергового ешелону. І тут знову погляди присутніх звернулися до української фракції. Саме в цей момент було оголошено дві телеграми зі штабу та з Петрограду, в яких містився дозвіл формувати українські роти і відправляти їх до Києва для поповнення там українських частин, що тільки почали створюватися, а також розпорядження генерала Н. Маркса окремим командирам полків Одеської залоги терміново здійснити це формування.
Після цього українська фракція заявила, що вона буде всіляко сприяти відправленню сьогоднішніх маршових рот, у той же час висунувши вимогу, щоб уже нині українці цього запасного полку були виділені в окремі роти або щоб такі створювались разом з молдаванами. Делегат від полку заявив, що така вимога є реальною, після чого один з представників фракції направився до запасного полку сприяти відправленню українців.
5 червня засідання Виконавчого комітету РСтаОД було продовжене. Після тривалих дебатів одностайно було прийнято резолюцію, в якій, зокрема, визнавалось існування соціалістичної української фракції, що мала користуватися всіма правами, які були надані іншим комісіям та фракціям комітету. Стосовно питання про визнання Тимчасовим урядом автономії України та комплектування українського війська за територіальною ознакою в резолюції зазначалось, що це питання знаходиться поза компетенцією Виконавчого комітету "як офіційного органу". За дану резолюцію проголосували й українці.
Також один з пунктів цієї резолюції вказував на нагальну потребу проведення з' єднаного засідання виконавчих комітетів Ради робітничих депутатів, Ради солдатських та офіцерських депутатів, Ради селянських депутатів, Румчероду для вироблення програми "всіх робітничих та воєнних організацій та соціалістичних партій щодо питання про практичне відношення до можливих в майбутньому виступів Української Ради, подібних до тих, що мали місце останніми днями" [6, с. 4].
Як і було заплановано, 6 червня відбулося з'єднане засідання виконавчих комітетів м. Одеси. Але на ньому декілька ораторів запропонували відкласти обговорення українського питання на пізніший термін через неготовність зборів до його вирішення. У той же час зібрання постановило розпочати принципове обговорення цього питання. І вже перший виступ секретаря РСтаОД Шварцмана виявив розбіжності в розумінні політичних процесів українськими та російськими політичними колами. Це стало несподіванкою для тієї частини зібрання, яка вважала, що остання резолюція Виконавчого комітету задовольнила українців.
Зокрема, Гутман у своєму виступі звинуватив російську демократію у неуважному ставленні до національних сподівань різних народностей Росії і в цьому він вбачав причину виникнення теперішніх негараздів з українцями. У свою чергу, Гольцман наголосив, що вимога українців надати їм автономію до Установчих зборів є виявом недовіри до російської демократії. З його слів випливало, що від імені всього українського народу не може виступати купка насильників народної самосвідомості, під якою він розумів українську буржуазію. А тому він висловив переконання, що українська соціалістична фракція за ОУВР не піде, тому що вимога цієї Ради - це зрада російської революції, зрада російського народу. Реакцією на його виступ стали неодноразові осудливі викрики. Відповідаючи на ці закиди В. Чехівський зазначив, що "ОУВР не є продуктом буржуазії, бо як такої, як партії, як сили у нас немає" [8, с. 3]. На його думку ускладнення з українцями виникли на ґрунті незнання російською інтелігенцією життя і духу українського народу. У свою чергу, реагуючи на слова В. Чехівського про те, що немає української буржуазії, Ходоров наголосив, що є українська інтелігенція, яка є ще більш небезпечною.
Продовження обговорення українського питання