У 2000 р. науковці Інституту історії України НАН України підготували та опублікували колективну [22] та одну індивідуальну монографії [23], присвячені виявленню суперечливих і малодосліджених проблем соціально-економічного розвитку українського суспільства періоду непу.

У ґрунтовних працях С.В. Кульчицького, опублікованих упродовж останніх десяти років, викладено нове бачення концептуальних засад політичного та соціально-економічного розвитку України в 20-30-х роках XX ст. Він одним з перших розпочав аналіз спільних та відмінних ознак "воєнного комунізму" і непу, зазначивши суперечливу і не завжди послідовну ленінську оцінку економічного розвитку, його мінливе ставлення до ринку. [24]. Привертає увагу думка вченого стосовно поняття "нова економічна політика". "Мабуть, найбільше і найчастіше, - зазначає С.В. Кульчицький, - неп ототожнювався з приватним підприємництвом і фігурою фабриканта, концесіонера, банківського ділка, торговця- оптовика, а слово "непман" стало узагальнюючим для підприємців-приватників різних професій" [24.-C.178]. Слушно зауважує він про те, що неп не був цілісною системою заходів, а насамперед політикою, яка постійно переглядалася, змінювалася, фактично не сприймалася ленінським оточенням [24.-С.28-32]. Його монографія, яка вийшла друком в 1996 р., присвячена аналізу політичного та соціально-економічного розвитку УСРР в період "воєнного комунізму" та непу [25]. Концептуально новим є висновок про те, що позитивний вплив непу на економічний розвиток не слід вважати результативністю "ленінського генію", а нормальним наслідком товарного виробництва [25.-С.178]. Праці вченого є вагомим внеском в історіографію непу.

Теоретичні та соціально-економічні проблеми непу, але в контексті національної політики радянської держави, досліджував Л.М. Новохатько, хоч приватне підприємництво згадується ним побічно [26; 27].

Зарубіжна історіографія непу і політико-економічної системи радянської держави 2030-х років також поповнилася новими працями за останні десять років, переважна більшість яких торкалася проблеми сталінізму. Західні дослідники вивчали політичні причини становлення тоталітаризму, наслідки масових репресій, а тому економічні питання їх цікавили дещо опосередковано. Вони виокремлювали відносний лібералізм економічного життя суспільства 20-х років, підкреслювали його вплив на відродження деяких національних ознак культурно-освітнього і духовного життя, зосереджуючись також на питаннях українізації, "зміновіховства", "націонал-комунізму" [28; 29]. Необхідно зауважити, що монографічні дослідження 90-х років ХХ ст., авторами яких були зарубіжні історики, вирізнялися ґрунтовністю теоретичного аналізу, наявністю архівних джерел, наукової літератури та періодичних видань, яких бракувало їхнім попередникам. Наприклад, у 1997 р. у Лондоні побачила світ фундаментальна робота, 14 розділів якої висвітлювали політико-економічні проблеми соціалістичного будівництва в СРСР досліджуваного нами періоду [30].

Розпад СРСР та крах світової системи соціалізму не зменшив наукового інтересу західних політологів до нашого історичного минулого, а навпаки викликав своєрідний бум на книжковому ринку зумовив появу нових досліджень. Колишні "радянологи" стали об'єктивними позитивістами, досліджуючи "сталінізацію радянського суспільства", особливості непу, економічної кризи кінця 20-х років [31; 32]. Наприклад, фундаментальна монографія М. Хільдермаєра була присвячена вивченню особливостей становлення і розвалу першої соціалістичної держави - СРСР, де висвітлюється і період непу [33]. Він показав багато різних проблем цього періоду, звернув особливу увагу на становище соціально- професійних груп, у тому числі й непманів [33.-С.157-263]. До ґрунтовних праць слід віднести монографію А. Буллока про життєдіяльність двох диктаторів (Гітлера і Сталіна) та про становлення і функціонування двох диктаторських режимів тоталітарного типу [34]. Його оцінка непу не виходить за теоретичні рамки загальноприйнятої західними дослідниками концепції, яку він аргументовано висвітлює в контексті боротьби за політичне

верховенство в СРСР після смерті Леніна [34.-S.349-351].

В 1997 р. вийшла з друку робота А. Гайнріха про соціально-економічні та політичні зміни в УСРР 20-30-х років, автор якої цілком поділяє теоретичні засади сучасної німецької історіографії стосовно непу, але намагається компенсувати брак власних теоретичних обґрунтувань фактологічним викладом матеріалу [35]. Деякі аспекти переходу від політики "воєнного комунізму" до непу в сільському господарстві УСРР 20-х років, можна знайти в статті О. Долуд [36.-S.316-328], але простежується вплив теоретичних надбань сучасної історіографії непу, особливо української. До речі, зарубіжна політологічна наука, яка зверталася до радянської проблематики, дуже часто потрапляла в концептуальний та фактологічно-схематичний полон радянської історичної науки, а тепер почасти копіює нові стандарти та відповідний понятійний апарат сучасної української історіографії, але критично.

Російські історики, які в 60-80-х роках ХХ ст. опублікували десятки книг з теорії та історії непу, продовжували його дослідження і в наступні роки, переосмислюючи деякі концептуальні сторони. У 1990 р. вийшла друком книга, упорядники якої звернули увагу на дискусію між О.С. Преображенським та М.І. Бухаріним стосовно перспектив і темпів економічного розвитку [37]. На початку 90-х років російські історики розглядали "воєнний комунізм", як вимушену політику радянської держави, тобто відчувалася усталена роками історіографічна традиція, хоча підкреслювалося, що це була "економічна політика" періоду громадянської війни, різновид державного соціалізму, метод соціалістичного будівництва

[38]. , . . . .

З'ясування суті економічної політики радянської держави періоду 20-х рр. продовжувалося