О. Б. Татарченко

РОЗГОРТАННЯ АТЕЇСТИЧНОЇ РОБОТИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ПІВДНЯ УКРАЇНИ У 20-ті - 30-ті рр. ХХ ст.

У наші дні, коли в Україні утвердилися свобода совісті та вільнодумства, проблеми історії релігії та історії церкви стали актуальними у наукових колах істориків. Зокрема актуальною стала проблема формування антирелігійної пропаганди у 1920-х - 1930-х рр. Вже значний внесок у розробку даної теми зробили український історик Дудка Л., російський історик Слєзів А. та ін. Однак серед слабо досліджених питань вітчизняної історії залишається тема розгортання атеїстичної роботи на підприємствах Півдня України у 20-ті - 30-ті рр. ХХ ст. Регіональний рівень розробки зазначеної тематики з використанням місцевого матеріалу потребує подальших досліджень науковців. Саме цей фактор і став вирішальним у визначенні теми даної статті. Автор ставить за мету привернути увагу істориків до актуалізації даного напряму досліджень у вітчизняній історичній науці.

Із прийняттям Декрету про відокремлення церкви від держави, а школи - від церкви від 20 січня 1918 р. держава поступово почала розгортати антирелігійну пропаганду [1, с.371]. Почала виходити антирелігійна література, у центральній та місцевій пресі з'явилися публікації відповідного змісту. Одним із перших суспільних прошарків, котрий почали навертати до безвірницького руху, стала категорія молодих працівників. Доказом цього може слугувати загальноміські збори молоді членів союзу Всемедиксантруд Миколаєва від 29 грудня 1923 року, на котрих було заслухано доповідь т. Варнського та співдоповідь т. Дукача "Про Різдво Христове". Збори прийняли резолюцію, у котрій зазначили наступне: "Молодь вважає, що капіталістичний лад протягом тисячоліття тримав робочий клас у кайданах темряви за допомогою релігії та усіляких свят, що є затемненням мас.

Зараз завдячуючи Радвладі робітники та селяни звільнені від рабства та усіляких затемнень релігії. Загальні збори вважають, що Різдва Христового не було і, що оповідання про нього взяте зі свят древніх народів і [таким чином] створена легенда. Тепер робітники та селяни, маючи можливість вивчати всю давню історію, вважають, що після вивчення історії не доводиться вірити всіляким легендам, ні на чому не заснованим" [2, арк.357]. Слід зауважити те, що скоріш за все, такі резолюції були банальним декларуванням робітничими організаціями підтримки релігійної політики держави, а організованих та злагоджених дій у пропаганді атеїзму серед робітників наразі не спостерігалось.

Однак вже з 1925 року атеїстична діяльність у радянській державі набуває рис керованого та цілеспрямованого руху. Під керівництвом секретаря ЦК ВКП(б) Є.М. Ярославського був організований "Союз безвірників", пізніше переіменований у "Союз войовничих безвірників" (1929 р.). Який вже через рік після свого заснування налічував 87 тис. членів [3, с.127].

Активізувалася робота з антирелігійної пропаганди й на Півдні України. Зокрема у найбільшому промисловому центрі регіону - Одесі, на шістнадцяти підприємствах та у шести клубах було розпочато читання масових лекцій зі світознавства, велися систематичні заняття у гуртках на восьми підприємствах за участі 235 членів, створено виставку антирелігійної літератури при бібліотеці Агітпропу, пересувні виставки поповнено антирелігійною літературою на 18%, природознавчою - на 10% [4, арк.77]. Таку увагу безвірників до робітників, можна пояснити думкою російського історика Слєзіва А. про те, що антирелігійна пропаганда в основному була орієнтована на бідняцькі та пролетарські прошарки як на такі, що найбільш легко сприймають спрощені схеми та гарні лозунги [5, с.135].

Однак, не зважаючи на пожвавлення діяльності безбожників, створення безвірницьких гуртків на початковому етапі відбувалося в основному при державних органах. Так, перший осередок у Херсоні з'явився при окрфінвідділку у 1925 році. Головну мету він вбачав у "звільненні працівників від столітнього релігійного дурману, шляхом засвоєння природничо-наукових знань". Вони вважали, що за допомогою "боротьби проти релігії зі зброєю наукового дослідження, суспільство має за мету зламати те підґрунтя, на котрому досі тримаються релігійні вірування". Тим часом даний напрям роботи в інших організаціях, у тому числі й на підприємствах майже не просувався [6, с.2].

Згодом у місцевій пресі почали з'являтися публікації, що наголошували на пожвавленні атеїстичної роботи. Наприклад, у газеті "Красный Николаев" (з 16 червня 1930 р. "Шлях індустріалізації"), друкованому органі окркому КП(б)У, окрвиконкому і окради профспілок Миколаєва, у статті "Прилучайтесь до антиріздвяного штурму!" від 27 грудня 1931 року було наголошено на тому, що після затишшя у безвірницькій роботі, з 1925 року почала організовуватися багатотисячна армія безвірників. У статті було наголошено на завданнях "Товариства безвірників", якими є "роз'яснення широким масам трудящих, яку контрреволюційну роль відігравали релігійні організації у найскладніші моменти революційної боротьби і як релігія гальмує сучасне соціалістичне будівництво" [7, с.3].

Незважаючи на продукування яскравих атеїстичних гасел на першому Всеукраїнському з'їзді безвірників (Харків, травень 1928 року), заступник завідуючого Агітпропом ЦК КП(б)У т. Постоловський наголосив на тому, що "Церква не бажає добровільно поступатися позиціями і намагається затримати неминучий процес розкладу релігійних вірувань. Деінде церковники добились навіть успіху. Найбільш пильної уваги потребує та обставина, що до складу прихожан не належать, як це прийнято вважати, тільки непмани та лавочники, але й значна частина робочих.

У Харкові, наприклад, на 46.693 члени релігійних общин припадає біля 12 тисяч робочих. Із цієї цифри 18 з половиною тисяч мають середню та вищу освіту. Це означає те, що релігійними общинами охоплені не тільки відсталі