Висновки вище зазначеного з'їзду підштовхнули безвірників до більш продуктивної діяльності на підприємствах країни. Особливої активізації ця діяльність набувала напередодні і у дні найбільших релігійних свят - Різдва Хрестового та Великодня. Це було пов'язано із намаганнями запобігти прогулам віруючих робітників у дні згаданих свят.

Зокрема у одеській газеті "Вечірні вісті" у статті "Попівське різдво - на злам" від 20 грудня 1928 року повідомлялося про те, що міське товариство "Безвірник" мобілізує всі лекторські сили пропагандистів-антирелігійників кабінету політпросвітника, наданих райпарткомами, та актив Інституту народної освіти і проведе лекції у робітничих клубах, на заводах і фабриках на теми: "Релігія та культура", "Релігія та соціалістичне будівництво", "Чи жив Христос?", "Релігія та мораль" та ін. Планувалося також проведення вечорів художнього читання, перегляд антирелігійного кіно, екскурсії в музеї та у обсерваторію, вихід газети "Антирелігійний молот", а також випуск безвірницьким осередком кінофабрики антиріздвяного фільму [9, с.3].

Шпальта газет і у наступні роки використовувалися для закликів виходити на роботу у дні релігійних свят. Наприклад, у замітці "Наша відповідь усім ворогам-релігійникам - одна: всі сили на виконання п'ятирічки!" надрукованій у різдвяні дні 1931 року у миколаївській газеті "Шлях індустріялізації", працівники повітряного цеху заводу "61" наголосили, що "досягнення на всіх ділянках народнього господарство СРСР ... викликають опір наших клясових ворогів. Адже вороги намагаються зірвати накреслені пляни соціялістичного будівництва. Але найгіршим нашим ворогом є релігія. Тим-то ми, повітряники, закликаємо всіх до стовідсоткової явки на роботу" [10, с.2].

Активізація антирелігійної роботи з середини 1928 року вже через рік дала позитивні результати. За даними миколаївської окружної ради союзу безвірників на 22 травня 1929 року у миколаївській окрузі налічувалося 39 міських, 28 сільських та 8 шкільних безвірницьких осередків, які налічували 2489 членів. Маючи статистичні відомості лише на 957 членів працівники окради зробили висновки про соціальний склад осередків. Лідирували тут саме робітники, їх налічувалося 289, на другому місці були червоноармійці - 264, на третьому - службовці - 231 член [11, арк.2].

У цей же час у Херсоні станом на 15 серпня 1929 року навіть на великих підприємствах, таких як завод ім. Петровського, обозний завод, державна фабрика взуття, формування осередків СВБ відбувалося мляво [12, арк.4 ]. Безвірницька робота у місті дещо покращилася на початку 1930 року. Активно працював осередок майстерень ім. Комінтерну, котрий створив ударну безвірницьку бригаду, вів боротьбу зі "святковим пияцтвом", передплатив 80 примірників безвірницьких газет та журналів, вів боротьбу з прогулами під час релігійних свят [13, с.4].

Загалом початок 1930 року на Півдні України ознаменувався збільшенням чисельності безвірників. Наприклад, у Одесі у квітні вже діяло 150 безвірницьких осередків, які налічували майже 15 тис. членів [14, с.3], у Миколаївській окрузі теж діяло 150 осередків, які налічували біля 10 тис. членів. Однак збільшення кількості членів не означало покращення якості атеїстичної роботи - діяльність активувалася переважно під час Різдва Христового та Великодня, було слабке керування з боку райпарткомів, були слабо розвинені змагання між осередками [15, с.3].

Одним із лідерів безвірницької роботи на підприємствах Півдня України був миколаївський завод ім. А.Марті. Станом на грудень 1930 року його спілка войовничих безвірників нараховувала 1800 членів, на заводі діяло 12 ударницьких бригад, його безбожники допомагали організовувати безвірницькі осередки на інших підприємствах та на селі, займалися поширенням антирелігійної літератури. Проте, і мартівці мали свої недоліки: робота проводилася мляво, атеїстичні кутки виглядали "сумно", був зафіксований випадок, коли працівник одного з цехів Литвиненко заявив: "Коли в нас у цеху зорганізують ударну бригаду безвірників беру розрахунок", бригаду так і не організували [16, с.4]. У вересні 1931 року одну з бригад, котру організував безвірник т. Дмитрієв, під час того як він хворів, "розігнали", цех мотивував це тим, що "нема часу такими справами займатися" [17, с.3]. А вже 30 вересня 1932 року у миколаївській газеті "Шлях індустріалізації" вийшла стаття М. Гуріча "За рішучий злам на антирелігійному фронті" де він констатував: "Безвірницька робота на комбінаті "Марті" розвалилася вщент". Таку ситуацію робітники пояснювали наступним чином: "не до безвірницької роботи, коли треба перевиконувати промфінплян". Автор статті зазначив також те, що не існує "жодного осередку в місті, жодної профспілкової організації на місцях, яка б по серйозному підійшла до [атеїстичної] справи" [18, с.4].

Занепад антирелігійної роботи з 1932 року був зафіксований і у інших містах, наприклад у Херсоні на бавовноочисному заводі та на фабриці ім. Войкова можна було констатувати, що "масова антирелігійна робота не проводиться" [19, с.2].

На початку 1937 року прокурор УРСР Г. Железногорський констатував "занепад агітаційної антирелігійної роботи" та, зокрема, відзначав, що на Одещині "пожвавлення релігійної та контрреволюційної роботи церковників помічено по 20 районах, в яких мали місце відкрита агітація про відкриття церков." [20, арк.5].

Можна зробити висновок про те, що розгортання атеїстичної роботи на підприємствах Півдня України у 20-ті - 30-ті рр. ХХ ст. лише на окремих із них і лише у певний час (з другої половини 1928 р. до 1932 р.) досягало певних результатів. Серед причин занепаду антирелігійної справи можна виділити відсутність стимулювання ентузіазму серед широких мас робітництва, обмаль вільного часу через великий обсяг професійної