Цей регіон був географічно відокремлений від інших територій Таврійської області. За указом 1784 року Таврійська область поділялася на 7 повітів: 1) Сімферопольський; 2) Левкопольський; 3) Євпаторійський; 4) Перекопський; 5) Дніпровський; 6) Мелітопольський та 7) Фанагорійський [15.- С.118]. Однак такий територіальний устрій досить швидко зазнав нових змін.

З метою посилення контролю уряду щодо прикордонних земель війська Донського у 1785 році було видано указ, за яким на північному сході кордон Таврійської області сягав Кальміусу, і до її складу увійшли розташовані там селища донських козаків. Водночас до Таврійської області також були приєднані землі по Кубані "щоб зв'язок північної частини отримав через те кращу округлість". В указі зазначалося, що на землях, які переводилися до Таврійської області, мали бути введені "Установлення для управління губерній" 1775 року, тобто вони повністю підпадали під контроль урядової адміністрації.

Наступні територіальні зміни на півдні були пов'язані із продовженням експансії Російської імперії. В результаті російсько-турецької війни 1787-1791 років до Росії відійшла територія між Бугом, Польським кордоном та Дністром, яку, згідно з указом від 26 січня 1792 року, було приєднано до Катеринославського намісництва [7, с.61].

За ініціативою генерал-губернатора Катеринославського намісництва П. Зубова у 1795 році з частини Брацлавської губернії, земель, отриманих за Ясським трактатом, та трьох повітів Катеринославського намісництва (Херсонського, Єлизаветградського та Новомиргородського) на півдні було утворено Вознесенську губернію [16, с.122].

Входження до складу південноукраїнських губерній територій Брацлавської губернії та утворення Вознесенської губернії не було обумовлено адміністративними або соціально-економічними потребами південного краю. Основним чинником введення нового територіального розподілу було бажання нового намісника П. Зубова створити власну губернію на півдні України і затьмарити у своїй адміністративній діяльності досягнення попередника. Завдяки амбітним адміністративно- територіальним реформам намісника кордони південноукраїнських губерній значно розширилися у північному напрямку.

Кордон Вознесенської губернії на півночі йшов уздовж містечок Чичельника, Умані та Черкас. До Катеринославського намісництва було включено Хорольську та Миргородську округи [17, с.519-525]. У зв'язку з цим північний кордон Катеринославського намісництва проходив тепер течією річки Сули, перетинав річку Хорол вище Миргорода, потім течією Голтви вище Гадяча, річкою Ворсклою, Коломаком, Сіверським Дінцем, Айдаром і йшов до земель Війська Донського.

З приходом до влади Павла І відбувається низка територіальних змін, спрямованих на зменшення територій, що належали південноукраїнським адміністративно-територіальним одиницям, та спрощення структури територіального розподілу. За указом від 12 грудня 1796 року ліквідовувалася Вознесенська губернія і Таврійська область, а замість Катеринославського намісництва утворювалася Новоросійська губернія. У серпні 1797 року було видано указ, за яким до Малоросійської губернії відходили Градизький, Миргородський, Полтавський, Хорольський, частина Олексопольського, частина Костянтиноградського повітів, до Слобідсько-Української губернії відходили частина Костянтиноградського і частина Слов'янського повітів; до Воронезької губернії - частини повітів Бахмутського, Донецького і Слов'янського; до Київської та Подільської губернії - землі, отримані від Польщі. Новоросійську губернію було розподілено на 12 повітів: Катеринославський, Бахмутський, Єлизаветградський, Маріупольський, Новомосковський, Ольвіопольський, Павлоградський, Перекопський, Ростовський, Тираспольський, Сімферопольський і Херсонський [18, с.707].

Просторість територій Новоросійської губернії ускладнювала функціонування місцевих органів управління. З приходом до влади Олександра І стало можливим проведення реформи. За указом 1802 року Новоросійську губернію було розподілено на три: Миколаївську, яка з 1803 року стала Херсонською, Катеринославську і Таврійську [19, с.272-291].

З початку ХІХ століття кордони південноукраїнських губерній набувають більш стабільного характеру. Територіальні зміни, проведені у XVIII столітті з метою стабілізації внутрішньополітичного життя, було закріплено територіальним поділом початку ХІХ століття. У межах Катеринославської губернії було залишено землі Війська Донського, на яких було засновано Таганрозький та Ростовський повіти. Для посилення урядового контролю землі Чорноморського козацького війська було введено до складу Тмутараканського повіту. Єдиним невирішеним питанням залишалися північні кордони.

Зі зміною загальної адміністративної політики щодо півдня України, яка визначалася відмовою від сприяння адміністративно-територіальному розвитку регіону, вирішення питання північних кордонів було не на користь Катеринославської губернії. За указом від 27 березня 1803 року до Полтавської губернії було включено територію між річками Берестовою і Ореллю, "щоб тим відновити стародавні кордони Малоросії" [7, с.62]. Відтепер кордон між Катеринославською та Полтавською губерніями проходив по річці Орелі. Таким чином, на початок ХІХ століття російським урядом адміністративними заходами було вирішено питання територіальних суперечностей стосовно південноукраїнських земель та інших територій України.

Реформа початку ХІХ століття підвела підсумок у формуванні повітового розподілу. Повітовий розподіл Катеринославської, Херсонської та Таврійської губерній вводився відповідно до "Установлень щодо управління губерніями" За штатами 1806 року Катеринославська губернія поділялася на вісім повітів: Катеринославський, Олександрівський, Бахмутський, Верхньодніпровський, Новомосковський, Павлоградський, Слов'яносербський і Таганрозький [20, арк.389-392]. Херсонська губернія мала п'ять повітів: Херсонський, Олександрійський, Єлизаветградський, Ольвіопольський і Тираспольський. Зазначимо, що за указом 1802 року в цих губерніях визначалося менше повітів, але їх кількість за проханнями губернаторів було збільшено, у зв'язку з потребами поліцейського управління [20, арк.170-176]. Таврійська губернія складалася з Сімферопольського, Дніпровського, Євпаторійського, Мелітопольського, Перекопського, Тмутараканського та Феодосійського повітів.

Таким чином, упродовж останньої чверті XVIII - початку ХІХ