Онипко Т. В.

НАЛОГОВАЯ ПОЛИТИКА ГОСУДАРСТВА ОТНОСИТЕЛЬНО ПОТРЕБИТЕЛЬСКОЙ КООПЕРАЦИИ УКРАИНЫ В ПЕРИОД НОВОЙ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ПОЛИТИКИ

Предметом анализа данной статьи является налоговая политика государства, которую она проводила в период новой экономической политики относительно потребительской кооперации. Руководство страны рассматривало потребительскую кооперацию как основной товаропроводящий аппарат между городом и селом, соответственно именно ей государство предоставляло налоговые льготы. Имея преимущества при налогообложении, кооперативные организации Украины активизировали торговую деятельность относительно завоевания потребительского рынка. Опыт прошлого, как положительный, так и отрицательный, пригодится ныне, поскольку в условиях экономического кризиса потребительская кооперация, особенно на селе, нуждается в государственной поддержке.

Ключевые слова: нэп, потребительская кооперация, налоги, налоговые льготы, финансовая поддержка.

Onipko T. V. The state fiscal policy concerning the Consumer Cooperatives of Ukraine in the period of new economic policy

An object of analysis of this article is the state fiscal policy which was carrying out concerning the Consumer Cooperatives in the period of new economic policy. The government looked at the Consumer Cooperatives as the main mechanism of goods' exchange between town and village and that's why the state decreased the rates of taxation for it. Using these advantages ukrainian cooperative organizations have done the trade more active in order to take possession of consumer market. Positive and negative experience of the past is necessary at present, because in conditions of economic crisis the Consumer Cooperatives, specially in villages, need state support. Keywords: New Economic Policy, consumer cooperatives, taxes, tax privileges, financial support.

В. С. Орлянський

СІОНІСТСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ І ОРГАНИ ВЛАДИ В СРСР У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

Метою даної статті є розгляд протистояння радянської влади та сіоністських організацій, зникнення яких із політичного життя не можна однозначно розглядати тільки через призму репресій з боку більшовицького режиму в середині 20-х рр. ХХ ст.. Важливим чинником їхньої поразки стала нездатність керівництва руху виробити чітку ідеологічну програму, яка б могла конкурувати з національною програмою радянської влади - "політикою коренізації".

Сіонізм зародився в атмосфері національного відродження в Європі дев'ятнадцятого століття, століття зароджень багатьох національних рухів. На відміну від європейських національних рухів сіонізм мав свої специфічні особливості. Філософською основою сіоністського руху послужили наступні положення про те, що: єврейство є нацією; реакційний німецький нацизм не дозволяє асиміляції індивідам; ліберальний французький націоналізм допоможе євреям відтворити власне національне життя [1, с. 57].

Перші два положення були прийняті сіонізмом практично без вагань. Відносно третього положення виникли певні розбіжності, які були викликані різним ставленням представників лібералізму до євреїв.

Найпоширенішою думкою про причини зародження сіонізму була думка про історичну відповідь євреїв на дві головні загрози для них на той момент: загрозу фізичного знищення і загрозу розчинення культурної і релігійної самобутності [2].

Ореолом святості для більшості євреїв у всьому світі був оповитий образ Святої землі. Проте подібна святість таїла в собі і певну загрозу для цієї землі. Як відзначав М. Гольд, чим більше Земля заповнювала помисли кожного єврея і общини в цілому, тим більше вона, Реальна Земля Ізраїлю, забувалася [3].

Прагнучи наблизити для себе Сіон, мільйони євреїв, розкиданих по різних країнах, ментально підміняли Святу Землю своєю, тією землею, де вони народилися і жили. Так з'явилися Єрусалими у вигнанні: Єрусалим іспанський - Толедо, Єрусалим грецький - Солонікі, Єрусалим богемський - Прага, Єрусалим литовський - Вільно, Єрусалим африканський - Кайруан [3].

З моменту початку сіоністського руху можна було помітити прояви в ньому двох напрямків: світського і клерикального.

Представники першого напрямку вбачили в отриманні власної території для проживання єврейського народу шлях до створення світської держави, тобто прагнули прирівняти статус єврейського народу до статусу інших народів.

Представники другого напрямку в створенні своєї національної держави вбачили засіб побудови суспільства, заснованого на принципах Тори як національної конституції.

В умовах Російського самодержавства єврейське населення зазнавало всіляких утисків як в соціально-економічній так і в політико-правовій і культурно-освітній сферах. Це не могло не привести до початку еміграції євреїв з Росії в кінці ХІХ на початку ХХ ст. З приходом до влади більшовиків у російських євреїв з'явилися нові можливості для свого майбутнього. Окрім вільного виїзду за кордон вони мали право на створення своєї культурно-персональної і територіальної автономії, яка давала надію на можливість збереження своєї етнічної ідентичності.

На перших порах реалізації політики коренізації створилися реальні передумови для створення автономних умов розвитку єврейського населення на рівних з титульним етносом. Проте з часом, у міру зміцнення режиму сталінського керівництва з тоталітарними принципами управління, національна політика фактично стала знаряддям асиміляції. Територіальна єврейська автономія перетворилася на політичну ширму для закордонного єврейства. В зв' язку з цим, як відзначає Л. Килимник, серед частини сіоністів виробилося переконання, що будь-яке рішення, окрім створення суверенної єврейської держави, є принципово невірним, що автономізм лише м'яке та відстрочене на декілька поколінь асиміляторство [4, с. 9]. Такої ж думки дотримувався і У. Черчель. Зокрема, у своїй роботі «Більшовизм і сіонізм» він вказував: «В протилежність кривавому інтернаціональному комунізму сіонізм дає євреям національну ідею» [5, с. 22].

Важливим джерелом для вивчення сіоністського руху на території Радянського Союзу після більшовицького перевороту став вихід у 2003 році збірки архівних