У 1921 р. велика частина активістів сіоністського руху опинилася за кордоном. Ними в Берліні була створена Федерація російсько-українських сіоністів в еміграції. Ця Федерація була прийнята у Всесвітню сіоністську організацію, правда як екстериторіальна [6, с. 76].

Бажаючи допомогти російським сіоністам, член Виконкому Всесвітньої сіоністської організації М. Д. Ідер звернувся у Наркомат закордонних справ РРФСР з листом, у якому намагався виправдати практичну діяльність сіоністів. Окрім цього, він поставив декілька питань, пов'язаних з майбутнім єврейського народу: «Будучи цілком упевненим, що політика і практика радвлади позбавлена всякого сліду антисемітизму, я з повною пошаною, хотів би запитати Ваш уряд, чи визначатиметься культурне і духовне життя єврейського населення ним самим» [6, с. 101].

Наступне питання, яке Ідер намагався з' ясувати у радянського уряду, це можливість вживання староєврейської мови як мови навчання і спілкування для єврейського населення.

Крім того він категорично відкинув більшовицьку тезу, згідно якої сіоністи нібито були індиферентні до жахливої долі єврейського народу в Україні під час єврейських погромів 1919-1920 рр.[6, с. 103].

Та незважаючи на масові репресії в попередні роки, сіоністські організації в 1921 році не припинили своєї підпільної діяльності: проводили з'їзди, наради, контактували зі своїми центральними органами за кордоном, направили свою делегацію на Всесвітній конгрес сіоністів в Карлебаде, продовжували роботу по вивозі контрабандою великих грошових сум до свого Національного фонду, про що не приховуючи повідомляли у закордонних виданнях [6, с. 115].

З початком реалізації політики коренізації тиск влади на сіоністів дещо послабився. Проте однозначної позиції щодо діяльності окремих сіоністських організацій як в партійних структурах так і в державних органах влади вироблено не було. Президія ВЦВК, не звертаючи увагу на рекомендації Наркомнаца і його єврейського відділу, Центрального бюро Євсекції при ЦК РКП(б), дала дозвіл на проведення Всеросійського з'їзду організації «Гехолуц». А ЦБ Євсекції при ЦК РКП(б) пропонувало анулювати дозвіл на проведення з'їзду, аргументуючи свою позицію тим, .що «Гехолуца» - займається підготовкою кваліфікованих кадрів ремісників, землеробів лише з однією метою - подальшого їх транспортування з Радянського Союзу до Палестини.

Аналогічна картина спостерігалася і в організації «Маккабі». У вересні 1922 р. ЦК РКСМ, Центральне Бюро Євсекції при ЦК РКП(б) і Всеобуч розіслали своїм губернським організаціям циркуляр про необхідність повсюдної ліквідації спортивних сіоністських молодіжних організацій «Маккабі», які можуть ховатися під різними назвами, як-от «Мелений», «Олімп», «Факел» і т. п. [6, с. 135].

Слід відзначити, що "Гехолуц", і не приховувала своїх цілей. У циркулярному листі від 31 травня 1922 р. наголошувалося, що гахшора, яка є початком нашого вступу в Ерец-Ізраїль, - повинна стати основою всієї роботи «Гехолуца» [6, с. 120]. Крім того організація направила в цей час своїх делегатів на Всесвітню конференцію "Гелохуца" і на Всесвітній конгрес сіоністів; визнала обов'язковими для себе постанови сіоністського конгресу; прийняла участь у зборах Національної Фундації. [6, с. 151].

Оргбюро ЦК КП(б)У, враховуючи тільки свої висновки, прийняло рішення «про неприпустимість легалізації "Гехолуца", оскільки вона є різновидом активної частини сіоністської організації» [6, с. 155]. На низовому рівні бути осторонь політичного життя члени організації просто не могли. На своїй нелегальній конференції в Києві організація прийняла вимоги до радвлади: відмова від партійного диктату; розширення соціальної бази; демократизація методів роботи органів влади; упровадження в життя національно-персональної автономії; надання свободи і незалежності професійному і кооперативному рухові та ін.[6, с. 155].

19 березня 1923 р. Оргбюро ЦК РКП(б) відмінило свою попередню постанову від 30 серпня 1922 р. про ліквідацію цієї організації, дозволивши її існування на загальних підставах [6, с. 156].

ЦБ Євсекції при ЦК РКП(б) вважало це рішення великою політичною помилкою, розцінивши його як легалізацію Сіоністської організації [6, с. 157].

Активізацію сіоністських молодіжних організацій засвідчує скликання «Югенд Ц.-С. Фербанда», на якому вони заявляли, що євсекція не задовольняє національно-класові інтереси, вона займається ліквідацією всякої єврейської трудової громадськості, затиканням ротів єврейським трудящим [6, с. 165].

На фоні діяльності численних молодіжних організацій першість все ж займала «Гехолуц». Тривогу з приводу її популярності ми можемо побачити в зверненні першого секретаря ЦК КП(б)У Е. Квірінга в ЦК РКП(б), де він затверджував, що «Гехолуц» веде шкідливу націоналістичну боротьбу проти національної політики радвлади по відношенню до єврейського народу і проти визнання єврейськими трудящими Радянської Республіки своєю вітчизною [6, с. 178]. ЦК наполягало на анулюванні вже затвердженого НКВС РРФСР Статуту «Гехолуца» в Україні.

Подібна тривога була цілком доречною, бо комуністи не були представлені в більшості містечок, де мешкали євреї, а організовані сіоністи були скрізь [6, с. 180].

Активність молодіжних сіоністських організацій не могла не викликати у партійних органів прагнення пошуку причин такого явища. Аналітична робота за матеріалами Білорусі і України примусила ЦБ Євсекції при ЦК РКП(б) визнати об' єктивність подібних процесів, які сприяють сіоністським настроям у молоді і тому приймають цілком реальні форми [6, с. 185].

Подібна констатація повинна була закінчитися грізним попередженням: «Сіонізм проявляє зараз тенденцію до об'єднання у велике антирадянське угруповання. Якщо такий процес продовжуватиметься і надалі, то ми матимемо перед собою доволі серйозну загрозу» [6, с. 188].

Треба сказати, що далеко не всі сіоністські організації вважали себе жертвами. Чого варті лише гасла ЦК Сіоністсько-соціалістичної' партії: «Геть тупоумних