П.І. Губа

ОСВІТНЬО-КУЛЬТУРНЕ ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНИ В ПЕРІОД ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

(за газетними джерелами 1917-1918 рр.)

Процес державотворення в Україні в період національно-визвольної революції 1917-1920 рр. супроводжувався змінами в освітньо-культурному житті суспільства. Усі національно-освітні перетворення знайшли широке відбиття в українській пресі, яка є важливим джерелом вивчення процесу духовного відродження України. Газетна періодика того часу складала чималий масив джерел з питань українізації суспільства, розвитку національної освіти та науки.

У період національно-визвольної революції українізація охопила всі сторони життя українського суспільства. При цьому провідною силою того часу, яка виступала за викладання українською мовою в школах, ліцеях, університетах, за перехід до українського в державному, громадському житті та побуті була українська інтелігенція. Політичні, громадські діячі багато уваги приділяли українізації всіх типів шкіл, освітніх закладів, розвитку їхнього національного характеру.

Політику українізації широко висвітлювали практично всі українські газети та часописи того періоду. "Ні на хвилину не забуваймо, що наша рідна мова - це наша окраса, це наша душа, це наша ознака національно-культурного життя", - писав І. Огієнко у статті "Рідна мова в українській школі" на сторінках "Нової Ради" [1].

Характерною в плані захисту української мови є стаття М. Карбовського "Шануймо свою рідну мову" в газеті "Народна воля" від 1 червня 1917 р., у якій автор підкреслює: "Зі шкіл, із церкви, із суду - звідки тільки могли виганяли нашу мову. Нам забороняли писати по-своєму книжки і газети, був навіть час, коли прилюдно не можна було заспівати нашої пісні" [2].

У період Центральної Ради процес українізації в державі очолила Комісія з українознавства на чолі з В. Науменком. При ній працювали секції: шкільних програм у складі О. Дорошкевича; історична - краєзнавця М. Симашкевича і В. Щербини; літературна - А. Музиченка та І. Огієнка.

Особливе місце на шпальтах газет займає група матеріалів про українізацію освіти, яку уявляла інтелігенція так: введення предметів українознавства - української літератури, мови, історії, географії; підготовка кадрів учителів шляхом організації курсів; відкриття українських шкіл і гімназій.

Проблема українізації освіти стояла практично в центрі всіх питань, які розглядалися на губернських, повітових з'їздах, місцевих зборах по всій Україні. Показовою є одна з публікацій "Робітничої газети" під рубрикою "З українського життя". Вона свідчить, що 20 і 28 березня 1917 р. відбулися Черкаські повітові збори (на Київщині) у справі українізації шкіл. Збори ухвалили:

"1. З 1917-1918 н.р. в усіх початкових народних школах розпочати навчання рідною українською мовою.

Російську загальнодержавну мову обов'язково вчити з третього року навчання.

Влаштувати влітку курси з українознавства.

В усіх школах обов'язково викладати українську мову, українське письменство і право - як перехідний ступінь до повної українізації.

Права меншості націй забезпечити правом відкривати свої школи на рідній мові на рівних зі школою українських умовах" [3].

Газетні матеріали доповнюють спогади Д. Дорошенка, який зазначав, що "перші кроки у справах введення української мови в школі були здійснені в Києві ще в березні 1917 р. Так гласний київської міської Думи Н. Ярошевський вніс пропозицію негайно запровадити навчання українською мовою в міській школі ім. С.Ф. Грушевського на Куренівці. Пропозиція була прийнята одноголосне" [4.-С.42].

Увага до духовної спадщини українського народу багато в чому зумовила виникнення на сторінках українських газет групи джерел, які можна об'єднати популярними того часу рубриками: "Шануймо свою рідну мову", "За рідну школу", "Як дбають селяни про свою освіту" [5].

Газетні джерела свідчать, що процес українізації супроводжувався усуненням насадженої в попередні часи русифікації українського життя.

Активними носіями процесу українізації були організації товариства "Просвіта", які відновлювались і масово виникали як в губернських містах, так і в селах. Так газета "Чернігівський вісник" у серпні 1917 р. писала: "З кожним днем відкриваються бібліотеки, читальні, організовуються різні благотворні і просвітницькі заклади" [6].

Дані газетних джерел доповнюють архівні документи, які свідчать, що головними центрами "просвітянського" руху в 1917 р. були Київ, Кам'янець-Подільський, Катеринослав, Миколаїв, Чернігів, Житомир, Полтава, а в середині вересня 1917 р. налічувалось більше 800 цих організацій у містах і селах України. "По містах і містечках, по селах та хуторах - скрізь гуртуються люди... Засновуються нові просвітні товариства. Оживають старі... Просвітні товариства густою сіткою вкривають Україну", - так характеризував журнал "Просвітянин" науково-просвітницький рух в Україні в 1918 р. [7].

Крім того, українська періодика досить часто містила матеріали, у яких порушувались питання українізації церкви.

Так газета "Вільне слово", висвітлюючи рішення Полтавського єпархіального з'їзду Духовенств і мирян у статті "Про українізацію церкви", писала: "Українізація церкви - насущна потреба оновленої та вільної України". У рішенні з'їзду, що відбувався в Полтаві з 5 по 8 травня 1917 р., зазначалося, що українізація церкви повинна проходити в таких формах:

У вільній Україні мусить бути вільна автокефальна церква.

Слід негайно припинити практику призначення на посади єпископів в українські єпархії великоросіян.

Служба Божа в Українській Церкві повинна правитись українською мовою.

Утворити національну духовну школу.

Духовна школа за 3-4 роки мусить бути зукраїнізована цілком із правом забезпечення нацменшостей та ін. [8].

Джерела переконують у тому, що процес українізації, зокрема в усіх ланках освіти відбувався небезболісно, що було спричинено як об'єктивними умовами, інерцією, так і опором певних кіл.

Так значне місце в газетній періодиці займають матеріали, що висвітлюють перешкоди, які