Нормальна народна школа повинна бути 7-річною, бо тільки за цей час можливо досить повно використати й опрацювати відповідно до вимог науки те, з чим дитина переступила шкільний поріг; в) Семирічна школа повинна бути загальноосвітньою, бо тільки при 7-річному курсі можна закласти певні підвалини життя; г) Через економічні та інші умови неможливо 7-річну школу одразу зробити загальною, тимчасово можна обмежитись курсом перших чотирьох років 7-річної школи; д) Програма гімназії складається із систематичних курсів наук. Курс має бути 4-річний; е) Технічні, сільськогосподарські школи та інші бажано так пристосувати, щоб вступати до них можна було безпосередньо після 7-річної загальноосвітньої школи [18].
Ідею національної школи, освіти і національного виховання, пропагували як губернські, так і місцеві освітянські газети. Серед них такі, як "Вісник товариства "Українська хата" (Херсон), "Вісник товариства "Просвіта" у Катеринославі" та газета "Вільне слово", яку в 1917 р. видавало Золотоніське товариство "Просвіта". Крім того, газети інформували своїх читачів про освітянські події (відкриття українських шкіл, зібрання вчителів, робота курсів українознавства тощо), які відбувалися на теренах України. Наприклад, "Вісник товариства "Просвіта" у Катеринославі публікував матеріали І Всеукраїнського з'їзду вчителів Катеринославщини, який відбувся у квітні 1917 р. Через такі та подібні публікації вчителі не тільки розширювали свій професійний і загальний світогляд, але й озброювались конкретними формами і методами дій щодо побудови нової школи [19].
Чимало матеріалу про відкриття та діяльність українських початкових шкіл дають такі газети, як "Вісник товариства "Просвіта", "Рідне слово" та ін. Зокрема "Рідне слово" відстоювало таку систему шкільної освіти, за якої початкова освіта була б обов'язковою і безкоштовною, щоб здобуті знання мали практичну цінність, щоб школа готувала патріотів своєї Вітчизни.
Шляхи досягнення цих вимог газета вбачала у створенні широкої мережі національних початкових шкіл, забезпеченні їх відповідними педагогічними кадрами, введенні нового змісту освіти, нових методів навчання й виховання.
На сторінках газети виступали Генеральний секретар народної освіти І. Стешенко, освітня діячка Х. Альчевська, професори Сумцов, Зайкевич, Стороженко, педагоги Г. Готкевич, Д. Ткаченко та інші [20].
За даними преси до осені 1917 р. у Києві почало працювати 15 нових нижчих початкових шкіл, у Волинській губернії - 41. Тоді ж були "відкриті громадами" школи для першокласників у подільських селах Мазурівка, Заньківці, Жохнівка, Тростянці, Михайлівка, Купичен, Шуньків. А всього у Подільській губернії вперше відчинили двері для дітей 30 таких шкіл [21].
Крім національних шкіл, українське населення відкриває українські гімназії - це середні школи, де вчаться діти дорослі, що вже пройшли початкову школу. З весни по осінь 1917 р. гімназії відкривалися в Києві, Катеринославі, Одесі, Харкові та в інших губернських та повітових містах і селах" [22].
В травні-липні 1917 р. лише у великих промислових містах і ряді губернських центрів - Полтаві, Чернігові, Херсоні та ін. - відкрилися 53 українські гімназії. Газета "Вільне слово" повідомляла, що у вересні 1917 р. була відкрита аналогічна Чорнобаївська українська гімназія, де вивчалися українська, німецька, французька, російська мови, історія України та інші дисципліни. 22 жовтня 1917 р. в с. В.-Бурімка (Золотоніського повіту) відкрилася Великобурімська українська мішана гімназія [23.-С.388].
Значне місце займають матеріали, які висвітлюють в зазначений період відкриття та діяльність в Україні народних університетів, закладів самоосвіти, хат-читалень тощо. Примітною щодо цього є кореспонденція "Народні доми - українські хати" в газеті "Вільне життя", у якій, на думку автора, "до керування українськими хатами треба покликати людей, котрі розкажуть селянинові, що він - українець, що він має власну вітчизну - Україну, що його душу, тіло й розум міцно тримали в кайданах і через те він нічого не знав, нічого не бачив. Якщо завдання "українських хат" здійсниться, села наші швидко підуть до нового, кращого життя" [24].
Газетні джерела дають можливість встановити, що утворення народних університетів було одним із напрямів поширення української мови та культури протягом усіх років Української революції.
За спогадами Д. Дорошенка, "найважливішим досягненням в період української державності на полі української освіти було відкриття Українського народного університету" [25.-С.399].
Організація створення народних університетів на Україні стала новою сходинкою в розвитку просвітницької діяльності інтелігенції. Так на території України на початку 1917 р. діяли три класичні університети - у Києві, Харкові та Одесі. З них вийшло немало прекрасних педагогів, учених. Народні університети стали однією з форм культурно-просвітницької роботи інтелігенції серед дорослого населення.
Газета "Последние новости" інформувала, що за ініціативою київського підприємця Л. Бродського 11 квітня 1917 р. відбулися збори фінансового світу Києва. На ньому було вирішено зібрати 5 мільйонів карбованців на створення "зразково постановленого народного університету", який став би "джерелом освіти всього населення України", а 4 липня 1917 р. на засіданні наукових кіл столиці був сформований комітет з організації народного університету [26].
Учасником руху за народний університет став і "Академічний союз", союз діячів вищої школи. Він виник ще в період революційного піднесення 1905 р. і в Україні ставив за мету автономію вищої школи, рівноправність національностей, викладання рідною мовою. Відроджений за допомогою професора І. Лучицького 1917 р. "Союз" почав роботу з організації публічних лекцій, що стало першою сходинкою в підготовці народного університету. Секції суспільних наук в ньому очолив найстаріший член "Союзу" К. Воблий, про що