П. М. Жижиян

ВПЛИВ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ВИБОРІВ У ПОЛЬЩІ (2001 р.) І В УКРАЇНІ (2002 р.) НА ВИЗНАЧЕННЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ СТРАТЕГІЙ

Після здобуття незалежності України її стосунки з Республікою Польщею набули стратегічного значення. Пов'язано це було і з геополітичними чинниками, адже, за словами З. Бжезінського, українсько-польська співпраця, котра спирається на єдність поглядів стосовно майбутнього Європи, повинна стати на нашому континенті фактом стратегічного значення [1, с. 8]. На початку ХХІ ст. у Польщі (2001 р.) і в Україні (2002 р.) відбулися парламентські вибори, за результатами яких можна було робити прогнози щодо розвитку зовнішньополітичних стратегій держав. Особливо важливими мали стати вибори в Україні.

Цей період українсько-польских відносин є досить цікавим для дослідників. Питання впливу внутрішньополітичних факторів на двосторонні відносини розглядається у контексті міжпарламентських зв'язків, зокрема у статті В. Гевко „Українсько-польські міжпарламентські взаємини" [2]. Крім того, важливими для вивчення проблеми є публікації різноманітних наукових установ, наприклад таких, як Інститут політики (м. Київ) [3]. Дотично проблем впливу українських внутріньополітичних факторів на зовнішню політику України торкається у своїй монографії Малярчук В. А. [4].

Становлення і розвиток українсько-польських відносин протягом 1999-2004 років здійснювалися на фоні серйозних перетворень в усіх сферах життя обох країн. У досліджуваний період значних змін зазнала, перш за все, політична складова суспільного життя обох країн.

У Польщі, в результаті парламентських виборів (2001 р.), до влади прийшла нова політична сила, яка, взявши естафету у революційної „Солідарності", розпочала „мирне будівництво". В Україні, перед черговими виборами до Верховної Ради (2002 р.), була впроваджена мажоритарно-пропорційна виборча система [5, с. 265], покликана створити передумови для інституалізації суспільно-політичного життя. Ця подія практично заклала підвалини для формування нової політичної структури, де вперше провідну роль у парламенті стали відігравати саме політичні партії як повноцінні суб'єкти політичного процесу.

Особливістю парламентської передвиборчої кампанії у Польщі 2001 року була фактична відсутність ідеологічних суперечностей стосовно зовнішньої політики країни. Адже зовнішньополітичні орієнтири РП були визначені задовго до цього. Тому-то зовнішня політика і не була основною темою передвиборчих програм партій та блоків. В Україні ж, навпаки, дискусія навколо зовнішньополітичного курсу держави займала далеко не останнє місце у передвиборчій кампанії.

Жодна з політичних сил Польщі, що потрапили до Сейму та Сенату, не відкидала необхідності вступу до Європейського Союзу, тобто євроатлантичного вектору зовнішньополітичної стратегії країни. Суперечності виникали лише відносно паритетності та рівноправності стосунків Польща - ЄС. Позиція переможця виборчих перегонів Союзу Лівиці Демократичної - Унії Праці щодо ЄС формулювалася так: „Інтеграція не є ціллю самою по собі. Хочемо бути в Європейському Союзі тому, щоб краще реалізувати наші основні завдання: швидке економічне зростання, осучаснення сільського господарства, виправлення інфраструктури, вирівнювання шансів" [6].

Отже, за результатами парламентських виборів у Польщі 2001 р. впевнену перемогу здобув блок партій Союзу Лівиці Демократичної - Унії Праці, набравши 41,4% голосів виборців (див. табл. 1) [3, с. 49].

Результати парламентських виборів у Польщі для розвитку українсько-польських відносин мали велике значення. Фахівці відзначали, що попередній уряд правих (сформований коаліцією так званої Акції Виборчої „Солідарності" та Унією Вольності) був надійним союзником України, як в питаннях політичного, так і економічного характеру. Польща першою визнала незалежність України і активно лобіювала українські інтереси в європейських та євроатлантичних структурах. Тривалий час Польща, як член „Веймарського трикутника" (Польща-Німеччина-Франція), виступала посередником у переговорах між Україною і Заходом, зокрема, була безпосереднім контактором у кризові моменти для зовнішньої і внутрішньої політики України (членство в ПАРЄ, „справа Гонгадзе" та ін.).

Така форма міждержавної співпраці була можливою завдяки консенсусу в „українському питанні" між усіма політичними силами Польщі, а також, не в останню чергу, через добрі стосунки президентів обох країн. Однак після зміни владної коаліції таке становище у відносинах обох країн дещо змінилося. На думку польських аналітиків, новий уряд РП не мав би бути настільки „відданим" Україні. Адже лідери СЛД не приховували, що значний внесок у структурне зміцнення партії і фінансування кампанії зробив О. Гудзоватий, якого називають „польським олігархом" і який є власником концерну „Бартінпекс", польського партнера російського „Газпрому". За оцінками польських аналітиків, на той час відносини Москви і Варшави будувалися у нових реаліях. Росія визнала історичний вибір Польщі, її західну орієнтацію та членство в НАТО. З того моменту країна могла б скорегувати свої східноєвропейські пріоритети від „політично проукраїнських" в бік „економічно проросійських" [3, с. 50]. Свідченням зміни акцентів у відносинах стала, зокрема, заява віце-прем'єра, міністра фінансів Польщі М. Бєлки, зроблена ним 15 січня 2002 р., напередодні візиту В. Путіна. Зміст заяви полягав у тому, що уряд РП цілком підтримував ідею спорудження трубопроводу для транспортування російського газу до Західної Європи територією Польщі в обхід України [7, с. 3].

Тому прихід до влади в РП новоствореної урядової коаліції, за прогнозами експертів, мав значно активізувати інтеграційний процес з основними європейськими структурами, сприяти покращенню двосторонніх відносин з Росією, у першу чергу, в економічній сфері, що дало б можливість відновити вихід польських товаровиробників на російський ринок та забезпечити поставки енергоносіїв до РП [3, с. 50].

Як засвідчив подальший розвиток подій, російський чинник у польській політиці не зміг переважити чинник європейський (новий