Нарешті звернімося до документа, який заслуговує на особливу увагу, оскільки готувався для Обер-прокурора Св. Синоду. За його вказівкою чиновник з особливо важливих доручень Василь Михайлович Скворцов (відомий дослідник «сектантства» - Р.С.) у 1894 році надіслав запит у Духовну консисторію Таврійської губернії про становище в ній розкольників і сектантів. Відповідь підготував єпархіальний місіонер П. Сердобольний. Процитуємо деякі витяги з його доповідної записки: «.Більшість сектантів складають різноманітних толків молокани і пашковці, що вийшли з молокан, штундобаптисти, та ін.; усіх молокан біля 2356 чоловік; решта ж, як то: мар'янівці (ново скопці), шалапути (хлисти), анабаптисти, антиквеєтисти, сепаратисти і штундобаптисти, складають порівняно з першими незначну меншість» [18, арк.3]. Фактично таку ж інформацію знаходимо і в іншій архівній справі [7, арк.3].

Як бачимо, в переліку «сект» адвентистів знову немає, але ж вони, за свідченнями їх істориків, повинні бути. Якщо громади адвентистів справді діяли в Таврійській губернії у ХІХ столітті, тоді у звітах їх могли ототожнювати з іншими течіями. Зокрема про молоканство писали, що воно «починає бродити і виділяти з себе нові секти: пашковщину, штундобаптизм та інші. Остання секта в молокан розпадається на дві абсолютно самостійні фракції: баптистів (біля 776 осіб) і штундистів (біля 328 осіб)» [118, арк.4]. З огляду на те, що з останніми ототожнювали різноманітні релігійні течії, можемо припустити, що тут мова могла йти і про адвентистів. Опосередковано нашу гіпотезу підтверджує й інший витяг з архівної справи. Так, у 1895 році в переліку сектантства в Севастополі, с. Ново Василівці Бердянського повіту і трьох населених пунктах Мелітопольського повіту зазначається саме штундизм, а не штундо-баптизм. До речі, це якраз ті місцевості, в яких згодом, у 1915 році буде зафіксовано найбільше скупчення адвентизму в губернії [18, арк.9].

З іншого боку, відсутність інформації про адвентистів можна пояснити їх ретельним конспіруванням. Доказом такого припущення може слугувати інший витяг з уже цитованого повідомлення: «У зв'язку з тим, що молоканські проповідники вільно влаштовують молитовні зібрання і поширюють своїх керівників і в православних селах.., штундобаптизм розвивається все більше і більше. Цьому не мало сприяє та обставина, що ці сектанти... відкрито про себе не заявляють, прикриваються православ 'ям: щорічно сповідуються, хрестять своїх дітей, ховають своїх покійників за православним обрядом... » [18, арк.6].

Таким чином, вірогідно, що в перші роки після заснування, кримські адвентисти, не маючи законних прав на свою діяльність, могли її приховувати від влади, називаючи себе штундобаптистами. До того ж певна їх частина, ймовірно, не повністю розірвала зв'язок із православ'ям і продовжувала частково дотримуватися його обрядів. У той же час, місцева влада у своїх повідомленнях, не маючи об'єктивної інформації про реальний стан «сектантства» та, будучи не достатньо обізнаною з його віровченнями, могла застосовувати щодо адвентистів загально вживану для «інославних» течій назву - штундисти.

Наявні архівні матеріали свідчать, що перші вживання назви адвентистів щодо Таврійської губернії з'являються лише після 1906 року, тобто дати, коли була узаконена діяльність адвентистів і вони отримали такі ж права, що і баптисти. На цей час припадає масова легалізація громад і їх значне, як для адвентистів, кількісне зростання. Останній чинник, як нам видається, може свідчити про можливу діяльність частини громад до часу їх офіційного визнання владою.

У пост революційні роки і в період реакції облік «сектантства», швидше за все, не вівся, оскільки перша інформація про переходи з православ'я в адвентизм датується тільки 1910 роком [8, арк.1-15]. Так, селянин Мелітопольського повіту с. Тімошевки Федір Євстафійович Свірідов, 1887 року народження, в квітні 1910 року звернувся до губернатора з клопотанням про дозвіл перейти з православ'я в адвентизм. Його прохання стосувалося й дружини Анни, 1885 року народження. Після «напуття» православного священика вони свого наміру не змінили і тому через півроку ходіння по інстанціям їх клопотання задовольнили [9, арк.1].

Аналогічного змісту заяви надійшли до губернатора і від інших православних мешканців краю. Наприклад, у грудні 1911 року це зробила селянка Павлина Іванівна Козьміна, уродженка Архангельської губернії, яка мешкала в Євпаторії на вулиці Фонтанній, у будинку Штімана [10, арк.1]. З тієї ж адреси надійшло звернення і від Олени Юхимівни Юшкіної, 1869 року народження, уродженки Смоленської губернії.

У вересні 1914 року з проханням перейти в адвентизм звернувся Іван Іванович Ткаченко, мешканець Перекопського повіту Таврійської губернії [13, арк.1-10]. Зауважимо, що в цей час уже тривала перша світова війна.

У травні 1915 року надійшла заява від селянки Наталії Степанівни Подмочільної, уродженки Павлоградського повіту Катеринославської губернії, яка мешкала в м. Сімферополі на вулиці Тюремній, у будинку №56 [15, арк.1-12].

Наступного року губернатору надійшли звернення про перехід у адвентизм від селянина Олексія Арсенійовича Єрьоміна та його дружини Агафії Ємельянівни, обоє 1890 року народження, мешканці с. Тімошевки Мелітопольського повіту. Щоправда, після «напуття» священика, дружина повернулася в православ'я [17, арк.1, 23].

До речі, практика переходу з православ'я в «сектантство» була започаткована в Таврійській губернії ще у ХІХ столітті. Зокрема, перша, зафіксована в центральному архіві Криму, інформація