Офіційна статистика свідчила, що в Таврійській губернії у 1911 році нараховувалося 157 адвентистів, із них 59 руських і 102 німецьких. Приріст щорічний був невеликим. Так, за офіційними даними, у 1910 році нових членів додалося 3, а в 1911 - 10. Діяв один зареєстрований молитовний будинок [21, арк.383].

З початком першої світової війни, не дивлячись на тяжкі часи та утиски з боку влади, адвентистські організації в Таврійському краї зростали і кріпнули. Зокрема пресвітер Сімферопольської громади адвентистів сьомого дня уродженець Чернігівської губернії Суражського повіту селянин Федір Іванович Солодуха, котрий мешкав на вулиці Єкатерининській, в будинку №44, у 1914 році звернувся до місцевої адміністрації з клопотанням про відкриття молитовного приміщення для громади. Молельню планувалося заснувати в будинку Сінані, що на вулиці Гоголівській. Зібрання повинні проходити щосереди і щоп'ятниці о 19 годині, щосуботи о 9 і 16 годинах, а в неділю о 6 годині. Підписалися 16 чоловік [12, арк.1].

У часи війни продовжувала існувати й громада в Бердянську. Поліцмейстер Бердянського повіту повідомлював, що в місті у 1915 році проживало дві сім'ї адвентистів сьомого дня, а раніше було сім. В якості проповідника фігурував німецький підданий Георгій Луньович Доннер, який згодом виїхав до Харкова, а звідти був висланий в Астрахань [16, арк.36]. Його замінив, зареєстрований Таврійським губернським правлінням «на посаді духовного наставника» (проповідника - Р.С.) адвентистів, Карл Олександрович Рейфшнейдер, який водночас курирував й сусідні губернії, зокрема, Харківську [22, арк.44]. Для молитви громада збиралася в будинку Цибулевського і за її діями поліція встановила строгий нагляд.

Згадуються у 1915 році адвентисти й у інших регіонах Бердянського повіту, зокрема, Петро Йоганович Фішер, міщанин м. Ногайська, Іван Іванович Селівестров, мешканець с. Нової Василівки і колишній меноніт Григорій Іванович Курбатов, який очолював громаду адвентистів с. Покровки, що нараховувала 10 осіб [16, арк.3, 8, 19, 67].

У Мелітопольському повіті наприкінці 1915 року адвентисти були розповсюджені в таких населених пунктах: Новій Олександрівці (1 особа), с. Тімошевці (13 осіб), які очолювалися селянином Юхимом Григоровичем Свірідовим. Про нього місцевий поліцмейстер писав: «Поводить себе скромно, являє приклад моральності для населення. Пропаганди серед православних з його боку не помічено». Щонайменше ще однин адвентист Едуард Фрідріхович Штейн мешкав у с. Альт-Монталь Пришибської волості [16, арк.3, 8].

Так само маємо інформацію і про продовження діяльності у 1915 році Євпаторійської громади адвентистів у кількості 26 осіб. Вони клопотали перед владою про реєстрацію своєї громади і про дозвіл мати печать. При розгляді клопотання з'ясувалося, що серед тих, хто його підписав, поряд з німецькими, є багато руських прізвищ, що належали, без сумніву, тим віруючим, які відпали від православ'я [21, арк.300]. Останній фактор свідчив про поступове поповнення на початку ХХ століття кількісного складу громад адвентистів руськими, за етнічним походженням, віруючими, а, отже, намітилася тенденція поступової втрати німцями-адвентистами своєї домінуючої ролі в організаціях. Та й загальне керівництво адвентистами Євпаторійського повіту на той час здійснював уже згадуваний Федір Кожевников, який у квітні 1915 року, відповідно до розпорядження Таврійського губернатора, в черговий раз був висланий до Томська «як проводир секти, шкідливої для державного порядку і громадського спокою» [16, арк.33].

У всьому Євпаторійському повіті на той час нараховувалося 51 жінка і 36 чоловіків адвентистів. З цього числа 23 перейшли в адвентизм із православ' я, а 64 - з інослав' я: лютеран, молоканства та інших. На нашу думку, така кількість адептів навряд чи могла виникнути за короткий строк, а отже, повинна б мати історію, яка розпочалася задовго до вказаної дати. Водночас не можливо впевнено стверджувати, що своїми коренями вона сягає аж у ХІХ ст.

Діяла в роки війни і громада адвентистів сьомого дня в м. Севастополі [14, арк.1].

У 1915 році Таврійський губернатор зробив запит своїм підрозділам про наявність сектантства на місцях. Начальники поліцейських управлінь перерахували ті повіти губернії, в яких адвентисти, за їх даними, були відсутніми. До них віднесли Ялтинський, Дніпровський, Сімферопольський, Феодосіївський і Перекопський повіти [16, арк.23 - 24, 27, 33; 20, арк.45 - 55]. Без сумніву, що влада в регіонах не володіла дійсною інформацією про наявність адвентистів, і тому їх повідомлення не були точними. Наприклад, до повітів, у яких вони вважалися відсутніми віднесли Перекопський і Сімферопольський. Однак, ми вище зазначали, що в цих регіонах і саме в цей час надавалися дозволи громадянам на перехід з православ' я в адвентизм. Щоправда, не виключно, що частина громад була закрита владою, і вони продовжували діяти нелегально. Наприклад, таке вчинили з громадами баптистів та євангельських християн у Феодосіївському повіті, а їх керівників вислали за межі губернії. При цьому місцеві поліцмейстери відмічали, що «неофіційно громади продовжують діяти і нічого протиправного не роблять» [16, арк.15]. Виникає запитання: якщо нічого анти законного віруючими не робилося, тоді нащо ж було закривати громади?

Відповідь на нього отримуємо з доповідної записки Таврійського губернатора в Департамент духовних справ у червні 1916 року. Процитуємо витяги з неї: «Адвентистів у межах губернії мається небагато... Успіхи сектантства в Таврійській губернії, в порівнянні з вкладеними ним засобами і енергією, є мізерними. У 1913 році, за