С. С. Андрєєва

ФРАНЦУЗЬКІ ДИПЛОМАТИЧНІ ПРЕДСТАВНИКИ В КРИМУ ТА ЗАПОРОЗЬКО-ТАТАРСЬКІ ВІДНОСИНИ ЧАСІВ НОВОЇ СІЧІ

Існування Нової Запорозької Січі (1734-1775 рр.) в складі Російської імперії визначено геополітичними змінами в Північному Причорномор'ї, що відбулися між російсько-турецькими війнами 1734-1739 рр. та 1768-1774 рр. На передньому краї боротьби Російської та Османської імперій опинилися Запорожжя і Крим, тому важливим є питання відносин Коша з південними сусідами як під час війн, так і у мирні періоди. Дослідження зовнішньополітичних аспектів діяльності Січі можливе тільки на широкому тлі міжнародних відносин в Північному Причорномор'ї із визначенням позицій і арсеналу воєнних та дипломатичних заходів всіх зацікавлених сторін. Серед іншого інтерес викликає політика Франції, яка у 1730-1760-х роках мала дипломатичних представників в Криму і була важливим провідником європейської політики в регіоні протягом XVIII ст.

Перебування французьких консулів в Криму не було предметом спеціальної уваги. Окремі епізоди їх діяльності містяться в роботах з історії міжнародних зв'язків [1-5], в узагальнюючих роботах з історії Кримського ханства [6] та Росії [7]. Дослідження зв'язків французьких дипломатичних представників в Криму із Запорожжям пов'язано переважно з міжнародною та дипломатичною діяльністю гетьманів І. Мазепи і П. Орлика [8-11], за часи Нової Січі згадки обмежуються консульствами Ш. Пейсонеля [12] та Ф. де Тота [13-17].

Предметом нашої роботи є діяльність французьких консулів (резидентів) при кримських ханах як прояв дипломатичної активності Франції в Північному Причорномор'ї та її позиція щодо запорозько-татарських зв'язків часів Нової Січі.

Метою даного дослідження є виявлення загальної спрямованості та етапності політики Франції щодо Запорожжя та запорозько-кримських зв'язків в період Нової Січі, виділення напрямків і методів діяльності французьких консулів в Криму та їх вплив на формування зовнішньополітичної лінії ханів, визначення кола питань, довкола яких пожвавлювалися дипломатичні відносини французьких консулів в Криму з політичними силами в регіоні. Також є необхідність в уточненні термінів і персонального складу дипломатичних представництв Франції в Бахчисараї.

Політика Франції в Північному Причорномор'ї йшла в загальному руслі її зовнішньополітичних спрямувань і підпорядковувалася доктрині так званого "східного бар'єра", спрямованого проти Габсбургів, а в XVIII ст. і проти союзника Австрії - Росії. Також молода Російська імперія складала конкуренцію колоніальним інтересам Франції в Османській імперії та Левантійській торгівлі. До "східного бар'єра" були залучені Туреччина, Польща, Швеція, Прусія, які стали ареною діяльності французької дипломатії.

Інтерес Франції до українських земель та Запорожжя зумовлюється їх буферним положенням щодо Росії і перспективою стати єднальною ланкою в "східному бар'єрі" між Польщею та Османською імперією, що набуло реальних рис з переходом Мазепи і запорожців на бік шведів під час Північної війни і подальших союзних зносин з Кримом і Туреччиною. Таким чином Україна "попадала несподівано в союзні відносини з Версалем" [8.-С.134-135], французькі представники в Константинополі надавали велику дипломатичну допомогу емігрантам- мазепинцям [8.-С.135; 9.-С.25,28,81-83,90-91].

Вперше участь власне Франції у широкій антиросійській коаліції і в перспективі - у війні згадується в листі нового гетьмана П. Орлика до запорожців із Стокгольма у грудні 1719 р. у зв'язку зі смертю Карла XII [18.-С.395]. 1722-1734 рр. Орлик перебуває в Салоніках відсторонено від великої політики - Туреччина намагалася зберегти мир з Росією і тому не дозволяла йому активних дипломатичних контактів та запобігала з' єднанню його з запорожцями, які перебували в Олешках. Тільки в жовтні 1729 р. посол Франції в Константинополі маркіз де Вілєнев (1728-1741 рр.) зміг встановити контакт з Орликом через пряме листування і запевнив гетьмана в своїй протекції при Порті в справі з'єднання з запорожцями [9.-С.100].

Суттєвою перешкодою у встановленні контактів Орлика з запорожцями була і позиція кримських ханів, які фактично перебрали на себе владу над Січчю. Саме тому де Вілєнев виокремлює "кримський" напрямок своєї політики. За даними російської дипломатії, французькі представники з'явилися при ханському дворі в 1730-ті роки. [19.-Ф.123.-Оп.1.-1757-Спр.2.- Арк.16-17]. Імовірно, підставою для цього були домовленості безпосредньо з ханами, в обхід Порти. Є згадки, що перший французький консул був затверджений з лікарів, який перебував при хані і своїм авторитетом вже фактично виконував при ханському дворі консульську місію. Призначалися консули в Крим безпосередньо або за порадою посла Франції в Константинополі. Також французькі представництва були в інших підвладних Туреччині містах Північного Причорномор'я (Ясси, Бендери та ін.) [3.-С.410,413,435].

1730 р. в Бахчисараї перебуває французьким консулом Ілявані; саме через нього П. Орлик із Салонік передає написаний за порадою Вілєнева вітальний лист до свого друга по бендерському періоду, новопризначеного на ханат (втретє) Каплан-Гірея, якого просить виявляти ласку запорожцям (до запорожців Орлик писав окремо). Також Вілєнев відрядив в Крим перекладача свого посольства Лярію з місією переконати хана підтримати перед Портою претензії гетьмана [9.-С.106].

Протягом війн за польський спадок 1733-1734 рр. та Австрії і Росії проти Туреччини 17351739 рр. Франція проявила в Північному Причорномор'ї значну дипломатичну активність.

12 березня 1734 р. стараннями Вілєнева та представника кримського хана в Константинополі П.Орлик нарешті отримує дозвіл від Порти з'єднатися 8з запорожцями для спільного з ханом походу проти Польщі на підтримку профранцузького ставленика на польський престол С. Лещинського [9.-С.130-145]. Гетьман поїхав спочатку в Каушани, де знаходилися хан і Г. Орлик (син гетьмана). Сюди ж 1 квітня прибув з