Сам Шарль народився 1727 р. в Марселі, отримав освіту в Паризькому університеті. З 1750 р. перебував у батька в Смирні, потім на посаді консула в Криму. 1758-1763 рр. - генеральний консул в Кандії, 1763-1783 рр. - генеральний консул в Смирні. Останні роки провів в Парижі, де і помер 1790 р.

Крім внутріполітичного становища в ханстві та впливів Османської та Російської імперій в Північному Причорномор'ї, Пейсонеля цікавив розвиток торгівлі в регіоні. Франція хотіла торгувати на Чорному морі, але перепоною в цьому, на думку Пейсонеля, було те, що береги його заселені "примітивними народами". Однак він бачив і певні перспективи розвитку французької торгівлі і для цього збирав відомості і досліджував торгівлю цих "примітивних народів". 1755 р. Пейсонель подав своєму урядові записку у двох частинах "Memoire sur l'etat civil, politique et militaire de la Petit Tartarie" (Криму - С. А.) (Ч.1. Про торгівлю ханства, Ч.2. Про торгівлю турецьких провінцій), яка пізніше складе основу його великої праці "Traite sur le commerce de la Mer Noir" (вперше видано 1787 р.) [22].

Треба відзначити, що на Україну Пейсонелем в цілому звернено порівняно мало уваги. Інформацію щодо запорозько-кримської торгівлі та торгівлі запорожців з Очаковом Пейсонель отримував із власних спостережень, із матеріалів батька, від Мировича, що перебував у Криму на еміграції та запорожців, які в різних справах відвідували Крим. Щодо товарів, то Пейсонель відмічає їх невисоку якість, але привабливу ціну. Для поставок Франції через Крим він вважає гідним лише російське полотно, бо воно виходить дешевше голландського. Відомості Пейсонеля щодо соляних промислів, мита, обігу грошей і товарів, перешкод в запорозько-татарській торгівлі докладні і цікаві, але вимагають співставлення з іншими джерелами і подальшого дослідження [22.-P.85-298].

1748 р. напруження у франко-російських відносинах досягло апогею, і відбувся розрив дипломатичних відносин, який тривав майже вісім років і означав нові умови та перспективи французьких антиросійських інтриг в Туреччині [23-25]. У січні 1753 р. російський резидент в Константинополі О. Обрєзков доповідав у КІС про невдале дипломатичне представництво запорозького старшини Г. Якимова в Очакові, і зазначав, що надалі треба мати російського консула саме в Криму для своєчасної протидії інтригам французів при ханському дворі [19.- Ф.123.-Оп.1.-1757-Спр.2.-Арк.64-68зв.]. Інформатор в Криму повідомляв КІС у 1755 р., що французький консул в Бахчисараї діє за прислів'ям: "неприятель гірше води заспокоїтися не може" - різними інтригами та брехливими відомостями налаштовує Порту проти Росії навіть наперекір її власним інтересам [19.-Ф.123.-Оп.1.-1757-Спр.2.-Арк.75-76зв.].

До того ж після смерті П. Орлика 1742 р. центр української еміграції перемістився до Парижа, де перебував його син Григор Орлик і відігравав певну роль в широких антиросійських комбінаціях французької дипломатії, не останнє місце в яких відводилося Криму і Запорожжю. Це сприяло дипломатичній активності українських емігрантів саме в Криму.

У Бахчисараї приблизно з 1738 по 1757 р., можливо, з перервами перебували емігранти- мазепинці Федір Мирович (до смерті у 1753 р. у Криму був Іван Мирович, а потім з Польщі приїхав його родич Федір) та Федір Нахимовський. Вони існували за рахунок Польщі, молдавського господаря, турецької сторони і, можливо, діяли в згоді із представниками Франції в Бахчисараї.

Розвідування і міркування навколо цих осіб породили лавину листування між КІС, Воєнною колегією, російськими резидентами в Константинополі, київською генерал- губернаторською канцелярією, Генеральною військовою канцелярією, воєнним командуванням на Україні та Кошем, дійшло до Сенату. Матеріали Архіву Нової Січі [26.-Ф.229.-Спр.21;27.- С.334-335] та київського генерал-губернатора [28.-C.600-603] не дають повної картини діяльності мазепинців в Криму і потребують залучення архівів центральних відомств імперії [29.-Ф.20.-Оп.1/47.-Спр.300,375,384; 30.-Ф.13.-Спр.45].

Так, протягом 1755 р. російські відомства отримували численні звістки про намагання емігрантів схилити Запорожжя до кримської протекції [30.-Ф.13.-Спр.45.-Арк.78-81зв.]. Мирович серед іншого повідомляв запорожцям, які перебували в справах у Криму, що готується війна Франції, Польщі, Пруссії, Порти проти Росії і він збирається писати до старих запорожців, що ще були під Кримом [30.-Ф.13.-Спр.45.-Арк.78-81].

Надалі виявилося, що Мирович і Нахимовський тільки видавали себе акредитованими в Криму від Польщі, що не знайшло підтверджень. Контакти Коша з емігрантами було визнано небезпечними і припинено [30.-Ф.13.-Спр.45.-Арк.135зв.]. В цілому українські емігранти Ф. Мирович і Ф. Нахимовський не мали визначеної політичної програми і матеріальної підтримки, в їх діяльності була доля авантюризму. Перебуваючи в Криму, вони підтримували відносини з ханом, а також мали за мету контакти із Запорожжям і Гетьманщиною.

Відновлення франко-російських дипломатичних відносин відбулося тільки у зв'язку з підготовкою Семилітньої війни у Європі. Відправлений від короля Франції Людовіка XV та претендента на польський престол принца де Конті до Петербурга влітку 1755 р. шевальє Дуглас мав завдання розвідування і підготовки ґрунту для відновлення дипломатичних відносин з Росією [25.-C.256]. За таємними інструкціями серед іншого йому треба було розвідати потенціал і плани Росії щодо можливої війни з Туреччиною та відносини уряду з запорозькими козаками [31.-P.8-10].

Примирення Габсбургів і Бурбонів під час Семилітньої війни (1756-1763 рр.) і відновлення франко-російських відносин