Потім Франція повертається до політики "східного бар'єра", уникаючи відкритого конфлікту з Росією, застосовує весь арсенал дипломатичних засобів. Пост міністра закордонних справ Франції протягом 1760-х років займали два кузена - Е.-Ф. Де Шуазель-Стенвіль 17581761 рр. та 1766-1770 рр., С.-Г. Де Шуазель-Прален 1761-1766 рр. В історії дипломатії немає аналогів "секрет короля" Людовіка XV - поряд із послами Франції, що знаходилися у відомстві міністра іноземних справ, в низці столиць утримувалися ще й секретні агенти, які зносилися безпосередньо з королем або герцогом де Брольї, головою секретної дипломатії. Нерідко люди Шуазеля і Брольї діяли в діаметрально протилежних напрямках, завдаючи шкоди інтересам та престижу Франції. В Константинополі французький посланник граф де Вержен представляв також і "секрет короля", але мав особисто неприязні стосунки з Шуазелем.

Значення турецького фактора для Франції зросло в 60-ті роки, коли вирішувалася доля Польщі. 1763-1765 рр. в Криму перебував російський консул О. Никифоров, який серед іншого мав настанови утримувати хана від втручання в польські справи. Його діяльність була полегшена відсутністю в цей час у Бахчисараї французького консула.

У лютому 1768 р. на охорону польської державності і привілеїв католицького населення було проголошено Барську конфедерацію. Султан Мустафа ІІІ розумів неминучість війни з Росією і вирішив скористатися моментом з огляду на підтримку Франції. Позиція султана великою мірою пояснювалася і інтересами власне Туреччини в Польщі. Лідери Барської конфедерації погодилися на претензії Османської імперії на Поділля та Київщину [32.-C.82- 83,112-113; 33.-C.204-205]. Також в Стамбулі сподівалися відвоювати Азов і Запорожжя [34.- С.321-322].

У цьому зв'язку в жовтні 1768 р. прикордонний інцидент в Балті, коли загін російських військ полковника Вейсмана, переслідуючи конфедератів та гайдамаків (серед них були і запорожці), в розпалі бою перейшов турецький кордон, який не був нічим позначений, було подано турецькою стороною як достатньо суттєвий для оголошення війни. Дослідники завжди визнавали значну частку відповідальності саме Франції за розв'язання війни^.^.50-56]. Провідну роль в інтризі зіграв французький консул в Криму де Тот.

Барон Франсуа де Тот походив з родини угорських емігрантів. Він був людиною Шуазеля, з 1757 р. знаходився під його заступництвом і за його протекцією потрапив у посольство Франції в Константинополі. Вісім років він працював під началом майстра дипломатичної інтриги Вержена, потім повернувся в Париж. 1767 р. його призначено в Бахчисарай резидентом при кримському хані. 10 липня 1767 р. Той виїхав з Парижа, за місяць через Відень, Варшаву, Бессарабію дістався Криму і був ласкаво прийнятий ханом Максуд-Гіреєм. У грудні 1769 р. Тот приймав участь в організації та здійсненні походу Крим-Гірея на Нову Сербію Активна воєнно- політична діяльність де Тота продовжувалася, під його керівництвом створено було систему берегової артилерійської оборони в Дарданеллах [36.-Р.253]. Повернувшись у Францію, до самої революції він обіймав посаду головного інспектора над всіма консульствами в Леванті. 1790 р. він емігрував в Угорщину і помер там 1793 р. Його мемуари про життя і діяльність на Сході було видано 1785 р. (другий том присвячено Причорномор'ю) [37].

Призначення на консульство Тот отримав від міністра закордонних справ, який викликав його в Париж. Місце в Криму вважалося заштатним, після від'їзду Пейсонеля вакансію довго не могли заповнити, і приміщення консульства в Бахчисараї прийшло в занепад. Шуазель запевнив Тота, що йому доручається дуже важлива справа, від виконання якої залежатиме наступна кар'єра. Тоту було доручено сприяти підготовці війни Туреччини з Росією, об'єднанню сил турків, кримців, конфедератів. Справу полегшувала відсутність в Криму російського консула [2.- С.122].

Російська дипломатія спостерігала за пересуваннями Тота. Жваве листування з цього приводу велося з Київською генерал-губернаторською канцелярією [26.-Ф.59.-Оп.1.-Спр.5515.- Арк.1-14]. Також в КІС передбачалася можливість прикордонного інциденту в зв'язку з діями проти конфедератів поблизу турецького кордону [38.-С.60-66]. Вже влітку 1767 р. було відомо, що Якуб - подвійний агент і спілкується з французьким консулом [2.-С.125-126]. У січні 1768 р. вирішено було намагатися через підкуп хана подарунками вислати барона з Криму [38.-С.22-24]. Російській розвідці вдалося перехопити шифровки Тота Шуазелю. Їх було розшифровано, і з них стало точно відомо, що Якуб перебільшив масштаби інциденту (два десятки загиблих перетворилися на 1800), щоб спровокувати Порту вступитися за свого скривдженого васала кримського хана. Та до Обрєзкова ці матеріали потрапили запізно, і війну було оголошено [2.- С.34].

Таким чином, російська дипломатія була обізнана з інтригами де Тота, а можливо, і контролювала ситуацію. Не можна відкидати той факт, що війна з Туреччиною 1768-1774 рр. була однією з небагатьох в російській історії, до якої Росія була підготовлена воєнно і дипломатично [39.-С .53].

Звістка про оголошення війни прийшла в Бахчисарай разом із призначенням на ханство Крим-Гірея (вдруге), який розраховував схилити на свій бік запорожців. Взимку 1769 р. Тот разом з представником хана перебував в Качині на переговорах з конфедератами. Конфедерати відмовилися від участі в спільному з кримцями ударі проти росіян і викликали цим незадоволення Тота. Та справа в тому, що до Тота