У лавах хана під час набігу татар, крім Тота, перебували французькі представники Рюффен та Кустільє. Пізніше Рюффен потрапив в полон до росіян, а після війни був послом Франції в Константинополі.

У своїх "Мемуарах" Тот запевняє, що запорожці схилилися до умовлянь конфедератів і обіцяли якщо не підтримку, то хоча б нейтралітет у війні з Росією, безпосередньо запорожці ввійшли в контакт із загоном калги, який здійснював набіг через землі Вольностей в напрямку Бахмута. Основною метою походу Крим-Гірея 1769 р., як вказував барон у мемуарах [37.-Т.2.- Р.144-145;15.-С.164], так і П. де Рюффен на допиті [1.-С.105; 19.-Ф.93.-Оп.2.-Спр.8], була руйнація Нової Сербії, а не Запорозьких Вольностей. Свідчення Тота А. Скальковський вважав казкою, С. Соловйов взагалі зневажав цей факт, а С. Щербина (автор перекладу фрагментів мемуарів у "Київській старовині" 1883 р.) звертав увагу на нього, але через цензурні умови не подав коментар. Та мемуари Тота є певною підставою вважати, що хан до останнього сподівався на підтримку запорожців.

В історичній літературі вже подано критичний огляд мемуарів Тота як дуже суб'єктивного історичного джерела, та все ж таки треба відзначити його достатню обізнаність з ситуацією в регіоні і велику позитивну налаштованість щодо татар, що характерно для мислителів епохи Просвітництва у сприйнятті первісних народів. Щодо козаків, то їх Тот розглядає як реальну (некрасівці), або потенційну (запорожці) союзну хану силу.

Успіх Росії та вихід із війни Кримського ханства означали політичне і дипломатичне послаблення Франції в регіоні, тривалі воєнні дії завдавали шкоди левантійській торгівлі, і поступово Франція схиляється до необхідності миру.

Французькі дипломати в Константинополі і Бахчисараї, а також за підтримки Франції українські і польські політичні дисиденти орієнтувалися на зміцнення зв'язків з Кримом і

Запорожжям з огляду на можливе залучення їх до політичного і воєнного союзу як ланку "східного бар'єра". В прямі зносини з Кошем часів Нової Січі після останніх невдалих спроб П. Орлика у 1737-1739 рр. повернути запорожців в кримську протекцію вони не входили.

Французькі консули в Криму (1730-1769 рр., з перервами) виконували в основному політичні завдання впливати на кримських ханів та їх оточення в антиросійському дусі і на місці стежити за розвитком подій на кордонах Російської імперії. Тому активність Франції в Криму спостерігається напередодні та під час російсько-турецьких війн і в періоди напруження франко- російських відносин. Також консули збирали корисні своєму урядові відомості про регіон, в тому числі і від запорожців, що перебували в Криму в різних справах.

Насамкінець треба сказати про спадкоємність, наступніть в кадровій політиці зовнішньополітичного відомства Франції в Османській імперії і в Криму та високий професійний рівень французьких дипломатів, до плеяди яких треба віднести Ш. Пейсонеля і Ф. де Тота.

Джерела та література

Дружинина Е.И. Кючюк-Кайнаджирский мир 1774 г. (Его подготовка и заключение). - М., 1955.

Перминов П. Посол ІІІ класса. - М., 1992.

Уляницкий В.А. Исторический очерк русских консульств за границей // Сборник Московского главного архива Министерства иностранных дел. - Вып. 6. - М., 1899.

Немировский конгресс и Вильнев (Приложение 3). Приложение к статье Уляницкого В.А. Дарданеллы, Босфор и Черное море в XVIII в. // Сборник Московского главного архива Министерства иностранных дел. - Вып. 2. - М., 1881.

Михнева Р. Россия и Османская империя в середине ХVШ в. - М., 1985.

Смирнов В.Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты в ХVШ в. и до присоединения его к России // Записки Одесского общества истории и древностей.- Одесса, 1889. - Т. XV.

Соловьев С.М. История России с древнейших времен. // Соловьев С.М. Сочинения. В 18-ти книгах. - М., 1994. - Кн. XIV. - Т. 27.

Борщак І. Україна і французька дипломатія XVIII віку // Нова Україна. - Прага-Берлін. - 1923. - № 2.

Борщак І. Гетьман Пилип Орлик і Франція // Зписки наукового товариства ім. Т. Шевченка. - 1924.

Т. 134-135.

Борщак І. Вержен і Україна // Нова Україна. - 1923. - № 12.

Субтельний О. Мазепинці: український сепаратизм на початку XVIII ст. - К., 1994.

Олянчин Д. До історії торгівлі України з Кримом (1754-1758) на основі меморіалу французького консуля Шарля Пейсонеля // Записки наукового товариства ім.Шевченка. - Львів, 1933. - Т. CLII.

Вип. ІІІ.

Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького. - Дніпропетровськ, 1994.

Татарчевский А. Путешествие и деятельнсть барона Тотта в качестве консула в Крыму // Университетские известия. - К., 1873.

Записки барона Тотта о татарском набеге на Ново-Сербию // Киевская старина. - 1883. - Т. 7.

Рябінін-Скляревський О. Запорозькі заколоти та керуюча верства Коша XVIII ст. (Стаття для збірника "Полуднева Україна", 1932) // Малинова Г.Л., Сапожников И.В. А.А. Рябинин- Скляревский: материалы к биографии. - Одесса; Киев, 2000.

Олійник О. Запорожці й татари - вороги чи сусіди? // Київська старовина. - 1995. - № 1.

Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків: В 3 т. - К., 1991. - Т. 3.

Архів зовнішньої політики Російської імперії (м. Москва).

Скальковский А.О. Филипп Орлик и запорожцы // Киевская старина. - 1882. - № 4.

Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів 1734-1775. - К.,1998.