Полковник і комендант мали спільного сильного і впливового ворога в особі генерала І.Хорвата. Вони об'єдналися для боротьби з ним. М.Муравйов доповідав у Сенат про зловживання І.Хорвата. Той подавав фальшиві рапорти про кількість людей в новосербських полках, а також вимагав від головного фінансиста "Новосербської суми" крігс-цалмейстера Браїлова видачі великих сум грошей без належних документів [1, с.367-372]. Вірогідно, що цю інформацію коменданту допоміг зібрати новослобідський полковник.

І.Хорват у свою чергу, доніс на коменданта і полковника. Весною 1760 року за наклепом І.Хорвата М.Муравйова усунули з посади. Вірогідно, що І.Хорват домовився і про переведення полковника М.Адабаша на інше місце служби. А вже в червні 1760 року було заарештовано і М.Адабаша. Почалося слідство. Справу М.Адабаша розслідував наступний комендант фортеці Св. Єлизавети діючий статський радник Г.Толстов [1, с.367-372, 393-394, 458; 11, с.163]. М.Адабаша звинувачували:

У зраді. Начебто він "границу Е.И.В. не токмо к замешательству, но и ко временной опасности привести согласие учинил" [1, с.393-394].

В плануванні замаху на життя І.Хорвата. Полковник нібито змовився з кількома офіцерами Новосербського корпусу - прапорщиком Шимоновичем і підполковником Перичем. Про це доніс капітан Герич, якого намовив генерал І.Хорват [17, с.33].

В "ругательствах" на І.Ховата й "поношении" його честі [1, с.458]. Комендант Г.Толстов, провівши розслідування, доповів у Сенат, що М.Адабаш повністю виправданий. Немає ні яких доказів, про зраду і змову з ворогами держави. Його звільнено з під варти і відправлено до останнього місця служби - в Слобідський гусарський полк [1, с.458].

Полковник М.Адабаш завзято захищав інтереси полку від зазіхань новосербців, чим викликав гнів і помсту з боку командира Новосербського корпусу І.Хорвата. Полковник підтримував новослобідське козацтво в його прагненнях до захоплення запорозьких земель [16, с.256]. Цим він здобув авторитет і повагу серед козаків і старшину полку. Про це свідчить хоча б той факт, що в серпні 1761 року в Сенаті розглядалося прохання депутатів від Новослобідського формування про повернення М.Адабаша на полковництво. Та депутатам було відмовлено, і на посаді полковника залишився А.Литвинов. Сенат послався на ту обставину, що в серпні 1761 року М.Адабаш перебуває разом зі Слобідським гусарським полком у поході. Можливість його призначення буде розглянуто по його поверненню [3, с.770-771]. Але ще однією причиною відмови могло бути невдоволення в вищих урядових колах діяльністю М.Адабаша, направленою на відстоювання інтересів новослобідського козацтва.

За час Семилітньої війни сталися зміни в кар'єрі екс-полковника. Якимось чином він опинився на цивільній службі, і в 1763 році ми зустрічаємо його в чині надвірного радника [2, с.432]. Надвірний радник був цивільним чином 7 класу і відповідав чину підполковника в армії.

В травні 1763 року відбулася друга спроба призначення М.Адабаша в Новослобідський полк. Сам Київський генерал-губернатор, колишній Головний командир Нової Сербії І.Глєбов доповідав у Сенат і просив призначити на місце померлого козацького полковника А.Литвинова надвірного радника М.Адабаша. Але і на цей раз Сенат відмовив, посилаючись на ту обставину, що козаки самі мають "выбор при команде учинить и представить" у Сенат. Без цієї процедури М.Адабаша, рекомендованого І.Глєбовим, "определить не можна" [2, с. 432]. Російська влада вдало спекулювала на праві козаків обирати старшину, в даному випадку полковника. "Правительствующий Сенат" зробив вигляд, ніби забув, що ще раніше, в серпні 1761 року, депутація від новослобідського козацтва прохала повернути М.Адабаша на посаду полковника [3, с.770- 771].

Та все-таки, не зважаючи на перепони, М.Адабаш повернувся на посаду полковника новослобідського козацтва. Це сталося орієнтовно влітку, в серпні місяці 1763 року [18, арк. 79]. Вірогідно, за цей час були проведені вибори полковника, на яких переміг М.Адабаш. Потім новослобідське козацтво звернулося до генерал-губернатора І.Глєбова, шукаючи підтримки. І.Глєбов доповів у Сенат про результати виборів і обрання М.Адабаша. Нарешті Сенат здався і затвердив кандидатуру, обрану козаками.

За час другого полковництва М.Адабаша сталися дві знакові події в полку. По-перше: В серпні 1763 року було поновлено розмежування Новослобідського козацького полку. Питання про розмежування полку підіймалося вже не один раз, але його так і не вдалося вирішити. Під розмежуванням слід розуміти вимірювання території Новослобідського поселення і встановлення точної кількості землі, якою володів полк. Для кожної сотні в полку мали виділити певну кількість землі. Кожний козак і старшина мав отримати за службу чітко встановлену кількість землі "по пропорции его звания". Вірогідно, передбачалася і видача документів на право володіння ділянками землі. Розмежування мало сприяти військовій службі, заохочувати людей записуватися в козаки і оселятися на території полку. Самі козаки і старшина після розмежування могли б більше докладати зусиль до розвитку своїх господарств, оскільки тепер мали більше впевненості щодо ділянок, якими вони володіють [18, арк. 79].

По-друге: В січні 1764 року полковником М.Адабашем і комендантои А.Ірманом вживалися заходи по переселенню українців з Нової Сербії в Новослобідський полк. Офіційно українцям було заборонено проживати в Новій Сербії, окрім встановленої кількості робітників. У 1761 році за наказом Сенату почалася ревізія Нової Сербії полковником Спічинським. Ревізія виявила широкі зловживання І.Хорвата