своїм службовим становищем. Серед порушень називався прийом недозволених категорій населення, якими були українці. Було вирішено всіх українців, які незаконно мешкали в Новій Сербії, вислати в Новослобідський козацький полк [19, арк. 38-38зв; 20, арк. 40-40зв; 21, арк. 42-42зв.; 3, с.770- 771; 4, с.297-299]. Новослобідська адміністрація видавала розпорядження козацьким сотникам, в яких наказувалося всіляко сприяти українській людності при переселенні. Козацькі сотники мали не перешкоджати переселенцям, допомагати з транспортуванням їх майна, надати помешкання для тимчасового проживання (оскільки був січень місяць), а також передбачалося виділити переселенцям харчі і хліб на посів [19, арк. 38-38зв; 20, арк. 40-40зв; 21, арк. 42-42зв.].
М.Адабаш перебував на посаді полковника до самого розформування Новослобідського козачого полку в березні 1764 року і його перетворення на Єлисаветградський пікінерний полк. В 1765 році йому, напевно, було 72 роки. Незважаючи на свій похилий вік, він деякий час продовжував службу в Єлисаветградському пікінерному полку. Полковник М.Адабаш здобув добрих знайомих в високих урядових колах і користувався авторитетом не тільки серед козацького населення, але і можновладців. Про це свідчить вже той факт, що про його призначення в Сенаті клопотав сам Київський генерал- губернатор. А в указі^ імператриці Катерини ІІ про утворення Новоросійської губернії приділяється увага і М.Адабашу. Його згадують в чині підполковника. Підполковник в регулярних армійських частинах, мабуть, дорівнював чину полковника в козацьких військах. Указом імператриці Катерини ІІ М.Адабаш призначався полковником майбутнього уланського, а після переймування пікінерного полку, який дістав назву Єлисаветградського пікінерного полку. За свою службу М.Адабаш дістав рангові грунти і осадив слободу Адабашівку, і таким чином перетоврився на поміщика [16, с.269, 275; 4, с.657- 667]. ) Серед значних поміщиків Новоросійської губернії другої половини XVIII століття сербський дослідник Л.Церович згадує і рід Адабашів [12, с.351].
В кінці 60-х років Х'УШ століття слободою Адабашівкою володів капітан Адабаш, вірогідно син полковника М.Адабаша, який отримав слободу у спадок і продовжив військову службу, як і його батько [16, с.269, 275]. Помер М.Адабаш орієнтовно в другій половині 1760-х років.
Незважаючи на те, що М.Адабаш не був козацького походження, він зробив чимало для козацтва Новослобідського формування. В союзі з комендантом М. Муравйовим він намагався розширити територію Новослобідського поселення за рахунок запорізьких земель. Полковник М.Адабаш захищав новослобідське населення від сваволі новосербських поселенців. Цим він заслужив повагу серед козаків і старшин полку і посів гідне місце серед значних постатей полку.
Джерела та література
Сенатский Архив. - СПб., 1904. - Т. XI.
Сенатский Архив. - СПб., 1907. - Т. XII.
Полное собрание законов Российской империи (ПСЗ РИ). - СПб., 1830. - Т. 15.
ПСЗ РИ. - СПб., 1830. - Т. 16.
Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі - ІР НБУ). - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 246.
ІР НБУ - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 252.
Средо)е Лали^. Срби - штаб-официри и генерали у Руско) во]сци у XVIII веку // Канцелярія Новосербського корпусу / Упорядники: В.Мільчев, О.Посунько // Джерела з історії Південної України. - Запоріжжя, 2005. - Т. 7.
ІР НБУ - Ф. 9. - Оп. 1. - Спр. 327.
ІР НБУ - Ф. 9. - Оп. 1. - Спр. 333.
ІР НБУ - Ф. 9. - Оп. 1. - Спр. 337.
Полонська-Василенко Н. Заселення Південної України в першій пол. XVIII ст. - Мюнхен, 1960. - Ч. 1.
Церови^ ^убиво)е. Срби у України. - Нови Сад, 2002.
Сенатский Архив. - СПб., 1901. - Т. ІХ.
Sredoje Lalic. Arhivska grada o nasoj zemlji u arhivima I drugim ustanovama SSSR. Lajednica arhiva vojovodine, Sremski Karlovci, 1972. - 162 strame.
Скальковский А.А. Опыт статистического описания Новороссийского края. - Одесса, 1850. - Ч. 1.
Шамрай С. До історії залюднення Степової України в XVIII ст. (Крилівщина и Лизаветчина) // Записи історично-філологічного відділу. - 1929. - Кн. XXIV.
Сенатский Архив. - СПб., 1909. - Т. XNL
ІР НБУ - Ф. 5. - Оп. 1. - Спр. 249.
ІР НБУ - Ф. 9. - Оп. 1. - Спр. 1873.
ІР НБУ - Ф. 9. - Оп. 1. - Спр. 1874.
ІР НБУ - Ф. 9. - Оп. 1. - Спр. 1875.