Таким чином, на початку ХХ ст. соціал-демократія виступає за еволюційний розвиток, гуманність і демократію і проти диктатури класу, а ліберали не визнають власність абсолютною, захищаючи "соціальну справедливість". Тобто лібералізм, який зародився як ідеологія буржуазії, і соціал-демократія як ідеологія пролетаріату, поступово зближувались, і на початку ХХ ст. представляли інтереси третього стану, але різних його полюсів.

Однак кризи кінця 20-х - початку 30-х рр. ХХ ст. змусили переглянути ліберальне трактування ринкових сил як основи гармонічного розвитку суспільства. У світі нових проблем і нових потреб відбулася трансформація класичного лібералізму - до соціальної орієнтації.

Сучасний лібералізм - явище складне і неоднозначне. Можна сказати, що він, залишаючись незмінним у проголошених принципах, на практиці увібрав у себе принципи захищеності та соціальної забезпеченості кожного члена суспільства з боку держави [2].

В основі світобачення лібералів, як і раніше, лежить визнання самоцінності особи, індивідуальної свободи як вищої цінності та головної умови економічного, інтелектуального і духовного прогресу.

В основі лібералізму - терпимість, гуманізм, демократизм, інші принципи, які зробили його привабливою для багатьох ідеологією. З другого боку, лібералізм - це певний політичний рух, партійно-політична система.

Демократія і лібералізм взаємопов' язані. Проте істинна демократія, яка слугує людині, неможлива без опори на ліберальні ідеї. Такий демократизм несе у собі серйозну небезпеку виникнення в її надрах політичної деспотії.

Лібералізм - це сукупність принципів і цінностей, які забезпечують максимально можливу індивідуальну свободу, а демократія - засіб реалізації цих принципів [5]. Держава не повинна пригнічувати людину.

Загальний підхід лібералів до економіки відомий. Суть його полягає в тому, що свобода приватної власності, свобода підприємницької діяльності, свобода ціноутворення, свобода слова і волевиявлення є основою економічного і соціального добробуту суспільства. Економічна свобода - основа будь-якої іншої свободи.

Лібералізм виник як пряме продовження багатовікових традицій вільнодумства й боротьби за свободу. Він стверджується в протиборстві з політичним свавіллям і тоталітаризмом, економічним гнобленням і духовним поневоленням людини, послідовно виступаючи за суверенні права і свободи особистості. Лібералізм увібрав у себе і на сьогодні найбільш повно й глибоко висловлює загальнолюдські ідеали та цінності.

Проте структурна криза світової економіки 70-80-х рр. ХХ ст. (на думку Г. Гребенькова) [6] вимагала більш радикальних засобів її лікування, тому стала об' єктивною основою появи ліберального консерватизму як політичної філософії й суспільно-державної практики.

У минуле спливала ідея "класичного лібералізму" щодо природності стабілізації суспільства, яке стало на шлях "раціональності", що, начебто, належить до принципів лібералізму.

Консерватизм як форма прояву лібералізму за сучасних умов виявляється значно продуктивнішим. Консервативний лібералізм, як і класичний, також проти втручання держави в економічне життя, але він за рішуче втручання в політику, оскільки політичний режим, який наділений волею і має стратегію дій, зробить свій вплив на хід економічних реформ, не вдаючись до прямого регулювання економічного життя суспільства.

Тож фактично консервативний лібералізм як політичний засіб і система держмеханізмів влади є захисником ліберальної філософії та політики в сучасній, охопленій кризою, Україні.

Проте лібералізм - як ідейний напрям поєднав у собі всі поняття, якими живе сучасне західне суспільство, але перенесення західних ідей і досвіду на політичний ґрунт України може призвести до серйозних помилок [2]. Відтак треба звернутися до свого, національного досвіду ліберального руху. А події останніх місяців 2004 року показали, що в Україні потреби в лібералізмі надзвичайно великі.

Джерела та література

Согрин В.В. Британский либерализм: этапы развития и течения // Новая и новейшая история. - 1996. - № 4.

Демченко М., Нарижный Д. Либерализм в Украине: за и против // Альтернатива - региональная политическая газета. - 1994. - № 3(4), февраль.

Федосова Е.И., Ревякин А.В. Нация и национальность в воззрениях французских либералов и демократов первой половины ХІХ в. // Новая и новейшая история. - 1999. - № 6.

Вопросы избирательного права // Вестник партии народной свободы. - 1906. - № 3.

Либерал-экспресс: Вестник Либеральной партии Украины. - 1992. - № 2.

Гребеньков Г. По поводу либерального консерватизма и реализма в политике // Взгляд. - 1995 - №10(69), март.

Summary

ХІХ century is the period of reconciliation two ideologis-liberalism and social-democratism. E.Bernshtein accorded socialism to liberalism. Ideologists of liberalism called self socialists. Modern democracy without liberalism is a way to dictatorship