С. П. Донченко

ПРОГРАМИ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ПРО РОБІТНИЧЕ ПИТАННЯ ТА ЕКОНОМІЧНІ РЕФОРМИ (початок ХХ століття)

Сьогодні в Україні діє значна кількість політичних партій різного спрямування зі своїми економічними вимогами. Проблема економічного розвитку завжди турбувала політиків, вона є актуальною і сьогодні. Але сучасне життя не може обійтися без попереднього досвіду.

В історичній науці завжди приділялося багато уваги дослідженню робітничого питання та економічних реформ початку ХХ ст., але чомусь воно здебільшого розглядалося відокремлено від розвитку промисловості. Історії розвитку і вирішення робітничого питання торкалися в своїх роботах такі дослідники, як А. Іскандеров, Ю. Кір'янов, І. Кисельов, В. Комін, Б. Кругляк, В. Крутіков, М. Рубач, В. Солдатенко, Є. Черменський, В. Шелохаєв, Л. Шепель та ін. Але не було зроблено порівняльного аналізу вимог політичних партій щодо шляхів вирішення цього питання.

У даній статті зроблена спроба поглянути на перспективи вирішення проблеми в програмах політичних партій України початку ХХ ст.

Як відомо, на початку ХХ ст., незважаючи на стрімкий розвиток промисловості, Україна залишалась переважно сільськогосподарським регіоном. Розвиток гірничовидобувної та металургійної промислововсті викликав значний приплив населення з центральних районів Росії, перш за все, у Донецько-Криворізький регіон. Внаслідок цього в деяких містах Катеринославської, Херсонської і Київської губерній помітно переважало російськомовне населення. Окрім того, майже вся Україна, за винятком Харківської губернії, належала до так званої смуги єврейської осілості. Досить значна частина середньої та дрібної буржуазії, ремісників та пролетарів була єврейського походження. І якщо питома вага єврейського населення в Україні становила 7,5%, то у містах ця цифра підвищувалась до 28% [1.-С.23]. Як і в Росії, в Україні робітничий клас вирізнявся не стільки своєю кількістю, скільки згуртованістю і концентрацією у промислових містах.

Тому одним з наболілих питань, яке вимагало законодавчого вирішення і потрапило до програм усіх політичних партій, було питання про стан робітничого класу. Безумовним було те, що тільки партії, які виражали інтереси пролетаріату, могли в своїх програмах передбачити всі вимоги робітників. Але ситуація в Росії була такою, що тільки сліпий не бачив необхідності змін у становищі робітничого класу. Так, київська газета "Слово" писала у 1907 р.: "Робочий день 1718 часів, злиденна заробітна плата, гнилі харчі, штрафи ні за що, ні про що; лайка, бійка, хлів замість квартири, каліцтво біля машин - ось що чекало і чекає робітника. " [2].

Але незважаючи на таке становище робітничого класу, підхід до розв' язання його проблем вироблявся в залежності від власної користі тієї чи іншої групи населення. Так, київські монархісти в своїй програмі з робітничого питання записали про необхідність сприяти полегшенню праці й поліпшенню побуту робітників, можливість скорочення робочого дня, влаштування Російського Державного Промислового Банку з метою полегшення освіти робітників і створення промислових артілей, пропонували домагатись державного страхування робітників на випадок смерті, каліцтва, хвороби, старості; домагатись впорядкування умов праці й взаємних стосунків фабрикантів і робітників [3.-С.22].

Безумовно, найкраще розуміли необхідність перетворень в робітничому питанні самі робітники і капіталісти. Але шляхи і засоби вирішення у них були різні. Ось що писали октябристи у своїй відозві: "Робітниче питання є в теперішній час одним із найбільш гострих питань і має всі права на особливі турботи з боку Державної Думи. Однак воно не може бути вирішене задовільно в інтересах самих робітників без підтримки промисловості взагалі: лише промисловість, що вірно розвивається, може забезпечити робітників" [4.-Ф.1682.-Оп.1.-Од.зб.5.- Арк.127].

У своїй програмі "Союз 17 октября" дещо розширив формулювання монархістів з робітничого питання, додавши пункт про збори та страйки: "Перегляд, вдосконалення і розширення законодавства про робітників у відповідності до місцевих особливостей окремих виробництв. Заходи по забезпеченню робітників та їх сімей на випадок хвороби, інвалідності, смерті, заходи до поступового здійснення страхування робітників.., заходи до обмеження робочого часу для жінок і дітей в особливо шкідливих для здоров'я вирбництвах" [4.-Ф.1335.- Оп.1.-Од.зб.568.-Ч.ІІІ.-Арк.490]. Що стосується ставлення до робітничого законодавства в інших аспектах, то програма відзначила законодавче поліпшення взаємних стосунків робітників і підприємців, свободу зборів, страйків, розвиток професійної освіти, охорони праці і обов' язове страхування. Незаконними визнавалися тільки страйки на підприємствах, що зачіпали державний або суспільний інтерес [5].

Програма російських октябристів відрізнялась від монархістської тим, що робітниче питання вони вирішували з позиції великої буржуазії. Характерно, що в цьому розділі програми на перший план висувалися заходи другорядного як для робітників характеру, які не змінювали докорінно вже існуючу систему стосунків підприємців і робітників. Так, зокрема, в програмі наголошувалося, що необхідно звернути увагу на підвищення "культурного рівня робітників шляхом відкриття в промислових місцевостях достатнього числа фабричних та інших шкіл", про "освіту дорослих робітників шляхом введення недільних шкіл", про розвиток професійної освіти, про прийняття законодавчих заходів, направлених на вирішення питання "про дешеве і здорове помешкання для робітників", а також надання допомоги робітникам у будівництві житла "дешевим кредитом". Наявність у програмі октябристів таких вимог створювала враження турботи про робітників. Хоч насправді реалізація таких вимог не шкодила інтересам капіталістів, а, навпаки, була вигідна великому капіталу. Але проблема була надто глибокою, щоб можна було вирішити її такими заходами.

Далі в програмі висувалась ціла система заходів, спрямованих на врегулювання стосунків між підприємцями