форм виробництва, партія находить необхідним, в цілях забезпечення робочого пролетаріату, поступовий викуп їх у власність краю, а до здійснення повністю, як цього, так і питання аграрної політики в бажаному нами смислі ми вимагаємо законодавчої охорони праці в самому широкому смислі цього слова" [4.-Ф.336.-Оп.1.- Од.зб.1927.-Арк.6 зв.].
Здавалося б, що найдокладніше робітниче питання має бути опрацьоване у російських соціал-демократів, але порівняльний аналіз свідчить, що з цього питання програма РСДРП мало відрізняється від програми ліберальної Української демократично-радикальної партії. Загалом більшість вимог схожі, але є і відмінності. Так, наприклад, РСДРП вимагала заборони працювати дітям до 16 років, а УДРП виступала за 6-годинний робочий день для підлітків з 14 до 18 років. РСДРП вимагала щотижневого 42-годинного відпочинку, а УДРП - 36-годинного; але додала до програми - "відпустка два тижні без утрати заробітку". І перша, і друга партії вимагали заборонити працю вночі, тільки РСДРП виступала за повну заборону, а УДРП: "Заборона працювати вночі. Дозволяється тільки робітникам-мужчинам працювати в тих спеціальностях, де з причин технічних інакше бути не може". На відміну від УДРП, РСДРП до своєї програми внесла вимоги ".улаштування при всіх заводах, фабриках й інших підприємствах, де працюють жінки, ясел для грудних та малолітніх дітей, звільнення жінки, що годує груддю, від роботи не рідше, ніж через три години, на час, не менший, ніж півгодини", а також: "Заборона підприємцям робити грошові відрахування із заробітної плати..," а також "Заснування в усіх галузях народного господарства промислових судів..." [7.-С.33-35; 8.-С.66-67].
Значне місце посідало робітниче питання і в програмі Української соціал-демократичної партії. її вимоги були десь між вимогами, що були записані в програмах РСДРП та УДРП. Вони додали до їх вимог ще такі пункти:
Мінімуму заробітної платні. Бюро для встановлення такої плати з представників наполовину од робітничих організацій, наполовину од підприємців. Щотижневої розплати в робочі години виключно грішми. Безумовної заборони підприємцям робити вичоти з заробітної платні.
Заборона додаткової праці і знищення поштучної платні.
В усьому іншому програми дуже схожі.
Значно менше уваги цьому питанню приділено у російських і тим більше українських есерів, хоч більша частина питань, що турбували робітників, внесена до програми. Ось як сформулювали свої вимоги російські есери: "В питаннях робітничого законодавства партія соцалістів - революціонерів ставить собі за мету охорону духовних і фізичних сил робітничого класу в місті або на селі і збільшення його здібностей до подальшої боротьби за соціалізм, спільним інтересам якої повинні бути підпорядковані всі вузько-практичні, безпосередні, місцеві і професійні інтереси окремих робітничих шарів." Далі такі ж вимоги, як у інших лівих партій, лише додали: ".професійні організації робітників та їх прогресивно-поширююча участь у встановленні внутрішньої організації праці у промислових установах" [7.-С.50-51].
Крім того, есери були єдиною партією, яка попереджала про можливі негативні явища при неправильному співвідношені сил: "Тим самим партія соціалістів-революціонерів застерігає робітничий клас проти того "державного соціалізму", який є частково системою напівзаходів для того, щоб приспати робітничий клас, частково ж своєрідним "державним капіталізмом", концентруючи різні галузі виробництва й торгівлі в руках правлячої бюрократії заради її фіскальних і політичних цілей" [7.-С.53].
Дуже коротко з робітничого питання висловились українські соціалісти-революціонери: "Широке фабричне законодавство, яке б гарантувало пролетаріату "три вісімки": вісім годин роботи, вісім годин відпочинку і вісім годин культурно-політичного життя. Демократизоване страхування фабричного і сільського пролетаріату за рахунок держави і капіталістів" [8.-С. 79].
Розглянуті нами програмні положення досить чітко вказують на питання, які більше або менше хвилювали все суспільство, а також проблеми, якими переймалися лише окремі верстви населення. Саме програмні вимоги або збільшували кількість членів та прибічників партії, або відштовхували їх.
Робітниче питання входило до категорії економічних реформ. Здавалося б, економічні реформи в державі повинні були розглядатися партіями в першу чергу, але чомусь пункти програм з такою назвою стоять не на першому місці. Напевне тут відіграло роль те, що необхідність змагатися з соціалістами за масову соціальну опору приводила ліберальних демократів до свідомої відмови від позицій класичного лібералізму, особливо з питань ролі держави в регулюванні економіки. Привертає до себе увагу те, що аграрне питання (тобто економічні перетворення в цій галузі), робітниче питання та економічні реформи не являли собою єдиного пункту, а були розбиті на окремі положення. Що ж малося на увазі під економічною політикою?
"Союз руського народу" у своїй програмі підкреслив, що "ставить своїм завданням всіма заходами співдіяти розвитку російської торгівлі й промисловості" [3.-С.23 ].
Якщо між октябристами, прогресистами і кадетами з інших питань програм були розбіжності, то у сфері економічних перетворень спостерігався певний збіг поглядів. Розробляючи концепцію модернізації економіки, ліберали підкреслювали, що підйом продуктивних сил - національне завдання, від якого залежить політичне й культурне майбутнє Росії. Розвиток продуктивних сил мав сприяти реалізації цілого комплексу завдань: перетворити Росію в розвинуту індустріальну державу; зміцнити економічну могутність і політичний вплив російської буржуазії; закласти економічне підґрунтя системи правової держави; соціальних реформ [9.-С.306; 4.-Ф.1335.-Оп.1.-Од.зб.568.-Ч.ІІІ.-Арк.487].
Велику роль в процесі економічної модернізації країни ліберали відводили державі. Виступаючи за розвиток приватного підприємництва і приватної ініціативи, октябристи, прогресисти і кадети вважали, що держава повинна взяти на себе обов' язок планування економіки.
Кардинальному перегляду підлягали застаріле торгово-промислове законодавство, податкова система, тарифи. Треба