С. А. Федоренко

БЛАГОДІЙНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ПРАВОСЛАВНОГО ДУХОВЕНСТВА ПОЛТАВСЬКОЇ ЄПАРХІЇ НА НИВІ НАРОДНОЇ ОСВІТИ В ХІХ СТОЛІТТІ

У ХІХ ст. Православна Церква займала важливе місце у культурному житті Полтавської губернії. Серед завдань, які було покладено на православне духовенство, необхідно зазначити його благодійницьку діяльність на ниві народної освіти, яка полягала у відкритті та утриманні церковних навчальних закладів, допомозі вихованцям, особливо дітям з бідних сімей та сиротам, заснування бібліотек при церквах тощо.

Благодійницьку діяльність православного духовенства щодо народної освіти досліджували сучасні науковці: Г.В. Степаненко [1] - у ракурсі дослідження діяльності православної церкви на території України, а О.В. Кравченко [2] - у ракурсі благодійницької діяльності православної церкви в Харківській єпархії. Тому питання щодо благодійницької діяльності православного духовенства Полтавської єпархії протягом ХІХ ст. потребує усебічного та детального вивчення.

Загальний освітній рівень єпархії, як правило, багато в чому залежав від особистої діяльності єпархіального преосвященного, тобто від того, наскільки добре він міг організувати, спрямувати та контролювати діяльність єпархіального духовенства стосовно відкриття церковних шкіл та їх утримання. Вагоме місце у питанні поширення загальної народної освіти і покращення її стану мала особиста ініціатива щодо сприяння покращення ситуації в єпархії.

Велика заслуга у розвитку народної освіти в Полтавській єпархії останньої чверті ХІХ ст. належала Іларіону, на якого з 3-го червня 1886 р. було покладено управління єпархією, а з 14-го листопада 1887 р. було призначено єпископом Полтавським і Переяславським [3, с.104]. Головною турботою преосвященного впродовж усього періоду його керівної діяльності залишалися церковнопарафіяльні школи. За його сприяння на території єпархії було відкрито цілу низку шкіл. Ним особисто утримувалась Сампсоніївська школа біля Шведської могили, що була відкрита у 1888 р. як школа грамоти [4, с.216; 5, с.668-669]. За його сприянням у 1891 р. для учнів цієї школи було придбано пасіку з метою ознайомлення їх із навичками бджільництва [6, с.765,775; 7, с.283,291]. В останні роки ХІХ ст. єпископом було відкрито псаломщицьку школу у Лубнах для підготовки учителів церковнопарафіяльних шкіл, а також церковно-учительська другокласна школа біля Шведської могили (1899 р.) (пізніше вона отримала назву Олександро-Миколаївської на честь імператора) [8, с.348; 3, с.105].

Багато зусиль єпископа Іларіона було спрямовано на розповсюдження освіти серед жіночої частини населення Полтавської єпархії. Наприклад, як питання, що потребує доопрацювання, преосвященним було відмічено незначний відсоток дівчат, що навчалися у церковних школах, у порівнянні з хлопчиками. З цього приводу він звернувся до духовенства з пропозицією відкривати, по можливості, при кожній парафіяльній церкві школи грамоти для дівчат [9, с.189-190]. Зразкову школу при Полтавському єпархіальному жіночому училищі преосвященним було взято під особисте опікування, що зумовило підвищення рівня її матеріальної бази, якості підготовки учениць тощо [10, с.19].

Багатогранна діяльність єпископа Іларіона неодноразово відзначалася імператором, а саме: він був нагороджений орденами Св. Анни І ступеню (1886 р.), Св. Володимира ІІ ступеню, брильянтовим хрестом для носіння на клобуці, орденом Св. Благовірного великого князя Олександра Невського, Височайшим Рескриптом (1892 - 1899 рр.) [3, с.106]. Імператор під час ознайомлення із звітом про стан Полтавської губернії за 1894 р., в якому відмічалися особливі заслуги Іларіона у справі поширення в губернії церковних шкіл для дівчаток, зазначив: „Приветствую подобную деятельность" (рос.) [11, с.12-18].

З 1864 року при багатьох церквах були відкриті парафіяльні опікунства, на які покладалася турбота про початкову освіту дітей. Право влаштування церковнопарафіяльних опікунств надавалося єпархіальним архієреям [12, с.2].

Матеріальна база опікунств складалася з добровільних пожертвувань від парафіян та сторонніх благодійників. Збір пожертвувань був цільовим та проводився у трьох напрямках: а) на користь церкви, б) на користь причету, в) для шкіл та благодійних закладів (п. 6) [13, с.128-133]. Варто зазначити, що на третій напрямок опікунством витрачалося найменше (переважна більшість грошей витрачалася на оздоблення церков) [14].

Оцінюючи діяльність опікунств і відмічаючи позитивні сторони їхньої діяльності (опікунства досить добре налагодили справу відносно благоустрою та реставрації храмів), преосвященний Іларіон зосереджував увагу на тому, що інші обов'язки, які входили до кола їхньої діяльності (за Положенням від 2 серпня 1864 р.), а питання влаштування церковнопарафіяльних шкіл залишалися поза його увагою. На його думку, більшість членів опікунств не мали чіткого уявлення про свої обов' язки, а деякі навіть не знали про існування Височайше затверджених правил опікунств [15, с.229-230].

У 1864 - 1865 рр. відкриття опікунств було відмічено тільки у 14-ти єпархіях Російської імперії, зокрема Полтавській [16, с.45]. Опікунства Полтавської єпархії, на відміну від інших, одразу ж після відкриття виявили піклування стосовно влаштування та матеріального забезпечення церковнопарафіяльних шкіл. Як зазначає Ф. Благовидов, тільки в тих єпархіях, де духовенство отримало моральну та матеріальну підтримку в шкільній справі з боку земств або допомогу від парафіяльних опікунств, розпорядження єпархіального начальства про відкриття нових та утримання уже функціонуючих церковнопарафіяльних шкіл досягли своєї мети та мали позитивні результати. У Полтавській єпархії роль парафіяльних опікунств під керівництвом преосвященного в цей період була досить відчутною [17, с.110,224].

Факти діяльності парафіяльних опікунств Полтавської губернії на користь народної освіти повідомлялися в "Полтавских Епархиальных Ведомостях" протягом 1865 - 1866 рр. Опікунства всебічно допомагали існуючим школам: готували приміщення для них, квартири для учителів, збільшуючи утримання