Серед причин описаної кадрової ситуації можна назвати декілька.

По-перше, це загальний стан системи освіти України в перші повоєнні роки. Тут можна провести аналогію із пореволюційною ситуацією 1920-х років, проаналізованою в роботах С. Крисюка [З, с. 5-15] та Л. Сігаєвої [4, с. 7-13]. Як і тоді, частину кваліфікованих кадрів було втрачено під час бойових дій, частина педагогів у війну не мала можливість не тільки вдосконалювати професійні навички, а й займатися роботою, а, отже, потребувала перепідготовки. Окрім того, до школи прийшли люди без необхідної педагогічної освіти. В такій ситуації підібрати кваліфікованих людей, що могли б займатися підготовкою педагогічних кадрів було вкрай важко.

По-друге, причини слід шукати в умовах праці співробітників інституту. Окрім організації курсів перепідготовки вчителів, доводилось готувати семінари, конференції, педагогічні читання, видавати методичні листи, організовувати відкриті уроки, проводити контрольні зрізи у школах області, щоб кожен річний звіт містив детальний аналіз стану успішності учнів області по всіх основних шкільних предметах.

Напружений графік роботи вимагав постійних відряджень. Наведемо ряд прикладів. Так, протягом 1948-1949 н.р. робітники інституту здійснили 37 виїздів у райони (в середньому - три рази на місяць) [18, арк. 14]. Окрім того, у фондах ДАЗО зберігся наказ №33 по інституту удосконалення вчителів від 18 травня 1954 р. про відрядження семи працівників до різних районів області з метою перевірки ходу випускних і перевідних екзаменів та надання допомоги школам [12, арк. 2]. Якщо врахувати, що штат інституту на той час складав 15 осіб, включаючи директора, секретарку, бібліотекаря та бухгалтера, то одночасно у відрядження направлялося більше половини співробітників.

При навантаженні, що значно перевищувало обсяг роботи звичайного вчителя, співробітник інституту отримував таку ж заробітну платню. Питання невідповідності обсягу роботи оплаті було предметом уваги і Міністерства освіти, яке виносило його на обговорення Раднаркому [7, арк. 69 зв.], і ставилося перед Міністерством освіти керівництвом інституту [ 16, арк. 2].

У розглядуваний період інститут не мав не тільки стабільного штату співробітників, а й власного будинку. Кабінети розташовувалися у 5 кімнатах приміщення Облвно [17, арк. 2], а методисти дошкільного виховання та дитячих будинків працювали у кімнатах відповідних секторів Облвно [18, арк. 1].

Побутові негаразди, що постійно згадуються у річних звітах інституту, викликали як труднощі технічного характеру (відсутність площ для зберігання майна та палива) [17, арк. 3], так і позбавляли можливості надавати необхідні методичні консультації вчителям, враховуючи напружений трьох та чотирьохзмінний графік роботи шкіл [17, арк. 3].

В березні 1950 р. інститут одержав кімнату при обласному Будинку вчителя, в якій розмістилася обласна педагогічна виставка [20, арк. 2]. Вже на 1952 р. приміщення виявилося замалим для експонатів, зібраних співробітниками [21, арк. 1-3].

Зрозуміти як інституту в таких умовах вдавалося проводити щороку курси перепідготовки та інші заходи допомагають накази Облвно, що збереглися у фондах обласного архіву.

Так, наприклад, у наказах за 1953 [11, арк. 1-3] та 1954 рр. [12, арк. 1-3] про організацію літніх курсів обласного інституту удосконалення вчителів було регламентовано порядок проведення курсів. На інститут наказом покладалися наступні обов'язки: 1) підібрати та представити на затвердження Облвно керівників курсів; 2) визначити і підготувати приміщення для занять та гуртожитків; 3) укомплектувати курси висококваліфікованими викладачами; 4) забезпечити всіх слухачів курсів необхідним учбовим приладдям; 5) за 10 днів до початку занять виготовити розклад.

Виділяти необхідну кількість приміщень на вимогу інституту мали завідувачі міських та районних відділів народної освіти. Вони ж мали визначати вчителів, що направляються на курси та забезпечити їх своєчасну явку.

У фондах ДАЗО збереглися також накази про організацію обласних педагогічних читань у 1955 р. [13, арк. 1-3] та обласної науково-практичної конференції вчителів історії, директорів середніх шкіл і завідувачів районних та міських відділів народної освіти, присвяченої комуністичному вихованню учнів 1960 р. [8, арк. 100-101], з яких видно, що на співробітників інституту покладалися обов'язки організації роботи заходу, забезпечувати приміщення мали директори ряду шкіл, а фінансування бухгалтерія Облвно.

Таким чином, документи свідчать, що інститут організовував курси та різні заходи, використовуючи матеріальну базу шкіл області.

Підсумовуючи сказане вище, зазначимо, що в період з другої половини 1940-х і до початку 1960-х років йшов пошук місця обласних інститутів удосконалення кваліфікації вчителів в системі освіти України загалом і області зокрема. Обласний інститут не мав не тільки окремого приміщення, а й стабільного штату співробітників. Свої функції він виконував у тісному зв'язку з Облвно та використовуючи науковий потенціал вищих навчальних закладів та матеріальну базу шкіл області.

Джерела та література

ЗубахаО.Г., Архипенко Л.М. Сторінки історії Дніпропетровського інституту удосконалення вчителів. -

Дніпропетровськ, 1999.

Крисюк С.В. Розвиток післядипломної освіти педагогічних кадрів в Україні (1944-1995 pp.). - Л., 1997.

Крисюк С.В. Становлення та розвиток післядипломної освіти педагогічних кадрів в Україні (1917-

1941 pp.). - К., 1995.

СігаєваЛ.Є. Система підвищення кваліфікації вчителів в Україні в 20-30-ті pp.: Автореф. дис... канд. пед. наук. -К., 1998.

СігаєваЛ.Є. Становлення і розвиток системи підвищення кваліфікації вчителів в Україні (20-30-ті XX ст.). - К., 2000.

Гузенков С.Г., Михайленко О.О. До питання про історію Запорізького обласного інституту піспядиплом- ної