От(вет): Приблизительно 3 часов утра. Добавляю, что гости и наши служащие пели песни.

Протокол мне прочитан вслух, в том и подписываюсь (Неграмотная).

Снял допрос член Ревизионной комиссии Дет домов (Підпис: А.Сахаров) [3, арк.8].

Виправдання

Попавши у халепу, досвідчений (хоч і молодий) боєць за Радянську владу Іванов не скис, він перейшов у наступ, активно і діловито захищаючись.

Опротестовуючи рішення Василівського комнезама про виключення його з цієї організації, Іванов вимагає від Запорізького повітового партійного комітету захисту його пролетарської революційної гідності: "...Прошу срочно выслать конфликтную комиссию для высненя моего положения, т.е. кто я, кулак или же скорее всего пролетарий, который имеет только одну жену и также на своем иждивении содержу одну девочку сиротку, а раньше жила одна вдова, которая пухла с голода, родственница моей жены. Имущества я никакого не имею, кроме одной жены, которая имеет одни серьги и два ломанные простые кольца" [3, арк.17].

Пізніше Іванов пише в повітовий комітет партії більш продуману виправдальну заяву, відкидає звинувачення як наклепи, і одночасно, сподіваючись розжалобити своє начальство, нагадує про нестерпні умови побуту, як-то: "приходится с трудом доставать хлеб для себя и своей семьи", "жизнь становится все труднее и труднее", "я как представитель волости поставлен в крайне тяжелые условия, и положение мое является совершенно безвыходным"... Розраховуючи на співчуття високопоставлених товаришів по партії, "Предвик, Секретарь Волкомячейки и член Волкомнезаможа" П.Іванов визнає (у плані лукавої самокритики), що знаходиться в ситуації, коли важко утриматися від порушення закону, і як би просить допомогти забратися від гріха подалі: "оградить себя от возможности в силу необходимости идти на подлость и совершать служебные преступления". Що такий варіант є цілком можливим, "Партийный работник" (з великої букви!) Іванов знає добре; він цілком свідомий того, що в умовах згвалтування економіки корупція стала явищем, поширеною практикою, і тільки докладаючи нелюдських зусиль можна утриматися від "совершения тех незаконных и преступных деяний, на совершение которых толкает материальная необеспеченность многих работников нашей Республики". Останні слова ми схильні розглядати як аргумент, свідчення, а не як приватну думку чи там якусь маячню виправдальну. Подумаймо: для чого ця фраза вставлена в текст заяви? яка їй відведена роль? Заявнику потрібна підтримка, довіра, розуміння. Для цього заявник шукає спільної мови, спільної платформи з представниками "вышестоящего органа". І він тисне на три речі: 1) він революціонер із значним стажем, тобто творець цієї системи, цього світу; 2) є певні загальновідомі речі (наприклад, нездатність живої людини, нехай і особливої - партійця - устояти перед спокусою самопорятунку); 3) він родом з Центру (і як громадянин, і як політик). Щоб підкреслити свої заслуги перед системою, заявник нагадує, яку ціну він заплатив за свою революційну активність: "За пять лет гражданской войны я ни разу не пользовался отпуском для отдыха, несмотря на то что у меня не в порядке легкие и при усиленном труде в трудной обстановке при деловых переговорах у меня часто показывается кровохарканье" [3, арк.25].

Цікаво, до речі, що посилання на Пітер, схоже, подіяло магічно: Іванову таки вдалося "змитися" зі злощасного Запоріжжя, його не встигли навіть виключити з партії. Єдиним натяком на покарання, який дійшов до нас, є інформація про виключення Іванова з місцевого комнезама. Не відомо навіть, чи оголосили йому догану "по партійній лінії". У вересні 1923 р. уповноважений губернської контрольної комісії Гончаров повідомляє, що "Член партии Иванов, мотивируя материальной необеспеченностью, подал заявление в Упарком о том, чтобы его откомандировали по месту жительства в Петроград, на основании чего он был откомандирован, где в настоящее время и находится... Иванову был предоставлен отпуск, после которого он не явился и без ведома партийного комитета выбыл из Запорожского окружкома"... [3, арк.29,32]. Можливо, посилання Іванова на Центр подіяли магічно: з ним у периферійному Запоріжжі просто не захотіли зв'язуватись. Можливо також, що на фоні того, що тоді реально діялось у тій системі, гуляння на революційне свято та дрібні махінації з державним майном і справді не здавалися вагомим злочином і не тягнули на суворе покарання, яким було виключення з партії.

Заодно звернемо увагу на ще одну деталь, яку мимоволі виказує партфункціонер періоду боротьби за Україну: в цей голодний 1922 рік у Пітері фукціонерам живеться затишніше, ситніше! Тов. Іванова доля закинула в с. Василівку, неподалік м. Запоріжжя, і там його діяльність "протекает в обстановке голодающей волости", і він проситься перевести в його в Р.К.П. в Петроград, де його пам'ятають як старого революціонера, де він зможе, "устроившись более обеспеченно", налагодити нормальне життя... [3, арк.25].

На що розраховував підсудний? Чому не прийняв покірну позу покаяння? Схоже, він знав, що робив. Він просто вчинив як досвідчений діяч. Тоді ще було нормою прощати "старих революціонерів". Шанс викликати розуміння і співчуття в центрі був достатньо великим. Звинувачення насправді мало що важило на фоні масових конфліктів самолюбств і повноважень у перші пореволюційні роки: так звані "склоки", "партсклоки" стали побутовим явищем. Документами про розслідування і розбирання і втихомирення таких "склок" переповнені фонди обласного партархіву. У далекому Пітері воєнно-політичні боги могли міркувати так: хто їх знає, тих "местных", вони такі дрібнобуржуазні,