С. В. Макарець

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ПРОДУКЦІЇ РОСЛИННИЦТВА В ПОМІЩИЦЬКИХ ГОСПОДАРСТВАХ ЛІВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ ПІСЛЯ СКАСУВАННЯ КРІПОСНОГО ПРАВА (1861-1917 РР.)

Проголошення незалежності України й утвердження ринкових відносин на її території після 1991 р. зумовили підвищення інтересу громадськості до проблем, пов'язаних з особливістю підприємницької діяльності сільськогосподарських товаровиробників в умовах вільного підприємництва.

Як відомо, скасування кріпосного права у нашій країні започаткувало нову епоху не лише в контексті розширення прав і свобод так званих непривілейованих станів, але й в умовах функціонування великих поміщицьких господарств, які змушені були організовувати свою діяльність на принципово інших, ніж це було раніше, засадах. Загострення конкурентної боротьби на внутрішньому і світових ринках наприкінці ХІХ ст. ставило перед безпосередніми товаровиробниками невідкладні завдання щодо підвищення продуктивності праці як необхідної умови ефективного господарювання.

Метою даного повідомлення є з'ясування особливостей господарської діяльності поміщиків Полтавської, Харківської і Чернігівської губерній у сфері виробництва продукції рослинництва. В історико-економічній літературі це питання висвітлене лише в загальних рисах. Із точки зору історіографії мова може йти виключно про публікації А.М.Авраменка [1] і, особливо, Н.Р.Темірової, яка у 2003 р. захистила докторську дисертацію, присвячену соціально-економічній еволюції поміщицтва України у 1861-1917 рр. [2]. Авторка дослідила зміни, які відбулися в поміщицькому землеволодінні Наддніпрянської України [3], застосування оренди на поміщицьких землях [4], організацію управління [5], матеріально-технічне забезпечення [6], застосування іпотеки [7] та ряд інших питань, пов'язаних із функціонуванням поміщицьких господарств у другій половині ХІХ та на початку ХХ ст. Проте у вищезгаданих публікаціях найчастіше аналізуються питання, пов'язані з оцінкою ефективності поміщицького господарства в межах усієї України, тоді як регіональний аспект відображений лише в окремих статтях Н. Темірової, присвячених, як правило, губерніям Правобережної [8] або Південної [9,10] України. Що ж стосується Лівобережжя, в опублікованих працях відповідної інформації майже немає.

Оцінюючи здобутки української історіографії з даного питання, звертаємо увагу на факт наявності протилежних оцінок щодо значення поміщицьких господарств у ринковій трансформації аграрного сектору економіки України після скасування кріпосного права. У своїх публікаціях Н.Темірова заперечує традиційну для радянської і пострадянської історіографії [11-14] точку зору щодо поступового зменшення ролі поміщиків у виробництві зерна і зернобобових культур: „А звідки ж тоді експорт зерна?" - запитує вона своїх опонентів [15, с.80]. На думку автора цих рядків, вивчення особливостей організації сільськогосподарського виробництва в поміщицьких господарствах Лівобережної України сприятиме обґрунтуванню тієї чи іншої оцінки їх значення в економічному розвиткові як України вцілому, так і її окремих регіонів зокрема. Саме це і є метою даного повідомлення.

Територія Лівобережної України, яка до 1917 р. перебувала у складі Російської імперії, мала цілий ряд особливостей економічного і соціально-політичного характеру. Це був край, який відзначався широким розповсюдженням дрібного дворянського землеволодіння, що тим чи іншим чином впливало на умови функціонування поміщицьких господарств. Це, по-перше. По-друге, Лівобережжя, на території якого понад століття існувала така специфічна територіально-адміністративна одиниця як Гетьманщина, було єдиним регіоном України, де аж до краху царизму в ході лютневої революції 1917 р. існувала численна соціальна група населення, яку тогочасне законодавство класифікувало терміном „малоросійське козацтво" [16]. По-третє, на території Лівобережної України в ході скасування

кріпосного права поміщики відрізали у своїх колишніх кріпосних селян найбільше, порівняно з іншими регіонами імперії, сільськогосподарських угідь, серед яких рілля складала левову частку [17, с.196].

Загалом у трьох губерніях Лівобережжя після завершення основної роботи з реалізації реформи 1861р. нараховувалося 20 792 дворянських землеволодінь, із яких майже половина (49,0%) припадала на Полтавську губернію. Друге місце у цьому ряду посідала Чернігівщина - 34,6% землевласників із числа привілейованих станів, тоді як у Харківській губернії кількість дворянського землеволодіння була порівняно незначною - 3 403, що складало лише 16,4% вищезгаданих володінь. У розрахунку на одне поміщицьке володіння найбільше сільськогосподарських угідь було на Харківщині - 395,2 дес., тоді як на Чернігівщині - 1877 пес., а на Полтавщині - 169.5 пес. (табл.1).

Скасувавши кріпосне право, царський уряд не лише зберіг на території Лівобережної України поміщицьке землеволодіння, але й створив необхідні умови для розширення, порівняно з дореформеним періодом, його площі. Згідно з офіційними даними, станом на 1878р. десяти тисячам землевласників з числа поміщиків-дворян належало 50,2% земельної площі Полтавської губернії, 37,2% - Харківської і 42,9% - Чернігівської губерній [18, с.11].

Таким чином, поміщики Лівобережної України володіли значною частиною сільськогосподарських угідь краю. Щоб вести власне господарство, їм потрібно було мати у своєму розпорядженні робочу худобу та інші сільськогосподарські тварини, які давали для реалізації на ринку відповідні продукти харчування або сировину для легкої і харчової промисловості. Через два десятиліття після скасування кріпосного права на території Лівобережної України нараховувалось 8 235 тис. голів сільськогосподарських тварин, з яких: коней - 1235 тис.; великої рогатої худоби - 1841 тис.; овець - 3867 тис.; свиней - 1240 тис. [19, с.195-196]. Основна їх маса була у розпорядженні кількох мільйонів господарств непривілейованих станів, що видно, зокрема, на прикладі Полтавської губернії. Проведений у 1882 р. земськими статистиками у 15-ти повітах перепис дав такі результати: з 226 295 голів коней у розпорядженні поміщиків було 59 103 (26,1%). Питома вага дворян серед решти власників сільськогосподарських тварин за переписом у