Наші висновки цілком узгоджуються з тими, які обґрунтувала свого часу Н.А.Проскурякова стосовно еволюції поміщицького землеволодіння у царській Росії. За її розрахунками протягом трьох десятиліть (1877-1905 рр.) дворянство Лівобережної України втратило 1 747,8 тис.дес., або близько 40% усіх сільськогосподарських угідь. Якщо звернутися до відповідних даних щодо структури втраченого землеволодіння, то виявиться, що, по-перше, втрат зазнали усі категорії землевласників; по-друге, найбільших втрат зазнало середнє * землеволодіння - 4,0%, тоді як дрібне - 1,8%, велике - 0,7% [30, с.69]. Подібні висновки обґрунтував і І.Д.Ковальченко шляхом співставлення розміру посівів (а не землеволодіння, як це зробила Н.А.Проскурякова) більше, ніж за півстоліття (1860-1916 рр.). Згідно з цими даними питома вага поміщицьких посівів скоротилась на 13,0% (з 27,3% у 1860 р. до 14,3% у 1916 р.). У той же час доля селянських посівів у губерніях Лівобережної України зросла відповідно з 72,7% до 85,7% [31, с.182]. Усе вищесказане дає підстави для певних висновків:

Серед трьох губерній Лівобережної України найбільш розповсюдженим поміщицьке землеволодіння було на Полтавщині, тоді як Харківщина у цьому відношенні посідає останнє місце.

Найкраще були забезпечені робочою худобою поміщицькі господарства Чернігівської губернії. За нею йшли відповідно Полтавська і Харківська.

У поміщиків Лівобережної України під посівами знаходилося менше сільськогосподарських угідь, ніж у селян, але більше середніх показників такої європейської країни як Франція.

У структурі посівів поміщиків Лівобережжя переважали зернові культури, хоч їх питома вага і була меншою порівняно з посівами непривілейованих станів.

Сівозміна у поміщицьких господарствах була найрізноманітнішою: від двопілля до три-, чотирьох- і багатопілля. Мала місце певна залежність системи сівозміни від розміру поміщицького

маєтку. Різні сівозміни найчастіше практикували дрібні землевласники (до 50 дес.).

*

До середнього землеволодіння І.Д.Ковальченко відніс сільськогосподарські угіддя площею від 101 до 1000 дес. (прим. авт.).

6.Поміщики Лівобережжя, як і багатьох інших регіонів Російської імперії, не вели власного господарства на усій землі, що їм належала, віддаючи значну її частину в оренду непривілейованим станам.

7.Організація виробництва перебувала у прямій залежності від розміру маєтку і виду сільськогосподарських робіт (оранка, збирання зернових та сіна, перевезення врожаю і його обмолот). При оранці великі господарства частіше користувалися працею найманих робітників, ніж власники середніх маєтків, тоді як при збиранні врожаю великі землевласники частіше практикували таку систему як відробітки.

8.Поміщицьке господарство Лівобережної України протягом усіх пореформених років мало тенденцію до занепаду. Лише окремі високоорганізовані маєтки змогли успішно конкурувати з господарствами непривілейованих станів, з року в рік нарощуючи свій виробничий потенціал.

У процесі подальшого дослідження проблеми функціонування поміщицьких господарств Лівобережної України після скасування кріпосного права доцільно продовжити роботу над вивченням таких питань як вплив кредитної політики царського уряду на ефективність ведення поміщицького господарства, місце та значення земельної оренди, реалізація на внутрішньому і зовнішніх ринках продукції, яка вироблялась у поміщицьких економіях та ряд інших питань.

Джерела та література

Авраменко А.М. Некоторые особенности помещичьего хозяйства на Левобережной Украине в конце ХіХ - начале ХХ вв. // Вопросы истории СССР. - Вып. 33. - Харьков, 1986.

Темірова Н.Р. Соціально-економічна еволюція поміщицтва України в 1861-1917 рр. Автореф. дис... докт. Істор. наук: 07.00.01 / Київ. нац. ун-т. ім. Т.Шевченка. - К., 2003.

Темірова Н.Р. Зміни в поміщицькому землеволодінні Наддніпрянської України у ІІ половині ХІХ - на початку ХХ ст. // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - 2000. - № 2.

Темірова Н.Р. Застосування оренди на поміщицьких землях в українських губерніях Росії (ІІ половина ХІХ - початок ХХ ст.) // Наукові праці МФ НУКМА. Істор. науки. - Т.УІІІ. - Миколаїв, 2000.

Темірова Н.Р. Організація управління поміщицькими господарствами в Україні (ІІ половина ХІХ - початок ХХ ст.) // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів (Інститут української археології та джерелознавства ім.М.С.Грушевського НАН України). - Т. 8. - Ч. ІІ. - Київ- Хмельницький, 2002.

Темірова Н.Р. Матеріально-технічне забезпечення поміщицьких господарств України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. // Наукові праці: Науково-методичний журнал. - Вип. 4. Історичні науки. - Миколаїв, 2002.

Темірова Н.Р. Поширення застави поміщицької землі в українських губерніях в 1861-1917 рр. // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - Вип. 2. - 2002.

Темірова Н.Р. Поміщицьке господарство Правобережної України в ІІ половині ХІХ - на початку ХХ ст. // Вісник Київського національного університету. - Вип. 59-60. - 2002.

Темірова Н.Р. Поміщицьке господарство Херсонської губернії в ІІ половині ХІХ - на початку ХХ ст. // Наукові праці МФ НУКМА. Істор. науки. - Т. 10. - Миколаїв, 2000.

Темірова Н.Р. Поміщицьке господарство на території Донбасу (1861-1917 рр.) // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки. - 2001. - № 1.

Анфимов А.М. Крупное помещичье хозяйство Европейской России (конец ХІХ - начало ХХ века). - М., 1969.

Лещенко М.Н. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму (60- 90-ті роки ХІХ ст.). - К., 1970.

Теличук П.П. Економічні основи аграрної революції на Україні. - К., 1973.

Панченко П.П., Славов В.П., Шмарчук В.А. Аграрна історія України.