Зокрема, інститут консисторій було реорганізовано у загальноросійську церковну установу. В 1722 р., за синодальними наказом в єпархіальних центрах розгорнуто мережу допоміжних єпископу органів - консисторій [21.- С.1450]. Основною функцією консисторій був церковний суд. Київський митрополит Тимофій (Щербацький, 1747-1757) у 1752 р. своїм наказом заборонив духовенству звертатись до нього зі скаргами, а адресувати їх одразу до консисторії [23.-С.8]. Зокрема, Київська духовна консисторія, як і аналогічні установи в інших єпархіях, розглядала скарги духовенства про відібрані прибутки та неповернені борги; нарікання кліру за образу діями та словами; злочини проти Закону Божого, моралі та честі; розслідувала справи проти ворожок. Особливу увагу привертали конфлікти в монастирях і між парафіянами та розлучення. Влада цих органів поширювалась на територію всієї єпархії, тільки на Київщині поза впливом консисторії залишались Межигірський монастир та Києво-Печерська Лавра [24.-С.15], що підлягали безпосередньо Синоду. Служителями консисторій були виключно настоятелі монастирів та представники чорного духовенства. Головував - призначений архієреєм з числа чорного духовенства нотарій або кафедральний писар.
Протягом XVIII ст. устрій духовних консисторій Російської імперії зазнавав уніфікації в структурі, організації та методах роботи, діловодстві. Установи різних єпархій працювали за типовим зразком. Відмінності спостерігались у кількості штатних та позаштатних служителів, що залежало від площі та заселеності єпархій. Зокрема, на середину XVIII ст. до складу Київської консисторії входили настоятелі Микільського, Михайлівського, Братського монастирів, їм допомагали архідиякон та 20 ченців, що виконували чиновницькі обов' язки. В той же час присутніми членами Московської консисторії виступали архімандрити Петровського та Донського монастирів; вони перебували у веденні архієпископа Сарського і Подонського і радника Синоду [21.-С.1450].
За митрополита Арсенія (Могилянського) в березні 1758 p., в Київській єпархії впроваджено посаду другого консисторського писаря. Останній, за своїми правами та обов'язками вважався рівним з першим. Вони розподіляли роботу, беручи під свій нагляд по два повіти. Введення нової штатної одиниці в консисторіях пов'язувалось у першу чергу з бюрократизацією всього церковного життя, появою великої кількості документації. Праця в церковних органах управління перетворилась на державну службу. З метою заохочення освічених людей до служби в духовних органах, у 1765 р. Синод видав наказ, за яким у "Табелі про ранги" посада консисторського писаря прирівнювалась до губернського секретаря.
Структуру консисторій видозмінили модернізаційні заходи Катерини ІІ. Секуляризаційна реформа торкнулась не лише монастирської мережі, а й єпархіальних установ. В 1767 р. з Синоду видано розпорядження до всіх консисторій замість ченців зарахувати світських чиновників, а писаря іменувати секретарем [24.-С.14]. Офіційно метою перетворень оголошувалось наведення порядку в єпархіальних адміністраціях та уніфікація діловодства. Фактично - імператриця прагнула обмежити владу єпископату та поставити в кожній єпархії підвладну імперській владі світську особу. Секретарям консисторій надавались надзвичайні повноваження: остаточне право прийняття рішень консисторій, доповідання обер-прокурору Синоду про стан справ в єпархії, представлення характеристик та рекомендацій архієреїв.
Штати консисторських канцелярій включали канцеляристів, підканцеляристів, копіїстів та писців. Канцеляристи за допомогою підканцеляристів складали та редагували справи. Кожен з канцеляристів вів справи певного повіту, тому їх називали повитчиками. Для чіткості роботи консисторії, справи Київської митрополії розподілялись між чотирма повітами: Київським, Лубенським, Ніжинським та Полтавським. Кількісний склад Київської консисторської канцелярії регулярно збільшувався. У 1741 р. він нараховував 12 осіб, у 1748 р. - 15, у 1752 р. - 20, у 1767 р. - 35 осіб [23.-С.8].
Православні єпархії Правобережної України впродовж XVIII ст. входили до складу Речі Посполитої. Їх церковний устрій відрізнявся від єпархій підросійської України. Протягом всього XVIII ст. православ'я на Правобережжі зазнавало католицького тиску. Православного єпископа Віктора (Садковського) було призначено до східних територій Речі Посполитої, тобто українсько-білоруських земель лише у 1785 р. У 1789 р. поляки усунули Садковського. З метою нейтралізації впливів православного Петербурга на теренах Польщі у 1791 р. скликано так звану Пінську конгрегацію (собор), на якій вирішувались справи адміністративного влаштування православних єпархій у Польщі. Більшість постанов Пінської конгрегації залишились декларативними [25.-С.222-246; 26.-С.55-58]. Вищої православної ієрархії, передбаченої собором, призначено не було. Разом з тим, згідно з артикулами Пінської конгрегації, у Пінську відкрили генеральну, а у м. Богуславі - єпархіальну консисторії. Останню іменували Брацлавсько-Житомирською. Під її юрисдикцію підпадали православні парафії Київщини, Брацлавщини та Волині. До складу Брацлавсько-Житомирської консисторії входили чотири призначених головною Пінською консисторією представника від духовенства, три виборні асесори від світських осіб та писар [25.-С.230].
Функції Брацлавсько-Житомирської консисторії, на відміну від єпархій підросійської України, визначались настановами генеральної Пінської консисторії. За два роки роботи консисторії (1791-1793), тобто до так званого "другого поділу Польщі" та включення Правобережжя до складу Російської імперії, Брацлавсько-Житомирська консисторія працювала над проблемами влаштування польськомовних церковних шкіл у парафіях; налагодження толерантних стосунків між католиками та православними; нового перерозподілу єпархій на протопопії; заміщення духовних вакансій у парафіях; організації складання священиками описів церковного майна; відкриття нових парафій; збору податків на користь державної казни (в Польщі практикувалась оплата за дозволи на будівництво нових храмів) [25.-С.232].
Причини відмінностей у роботі консисторій на Лівобережній та Правобережній Україні у XVIII ст., на наш погляд, полягали у тому, що Брацлавсько-Житомирська консисторія (на Правобережжі) влаштовувалась за взірцем аналогічних католицьких установ - капітул та копіювала їх устрій і напрямки роботи. На Лівобережній Україні, консисторії започатковано за