Від відкритої конфронтації і силових методів тиску на органи влади лідери Меджлісу переходять до налагодження контактів з державними структурами України і Криму. У ідеологічній сфері з вимоги негайного відтворення кримськотатарської державності центр ваги переноситься на одержання визнання за кримськими татарами прав, окреслених міжнародними договорами і деклараціями. Ці дії досягли успіху восени 1993 р., коли кримським татарам було надане право на гарантоване представництво у Верховній Раді Республіки Крим (їх квота становила 14 місць з 98, тобто 15% від загальної кількості депутатських мандатів. По одному місцю отримали представники інших етнічних груп, депортованих з Криму - вірмени, болгари, греки і німці). На виборах 1994 р. боротьба за місця, виділені для кримських татар у Верховній Раді, йшла між прихильниками Курултаю і НРКТ. Перемогу отримав список Курултаю. Всі 14 депутатів, обраних до Верховної Ради Республіки Крим представляли цей національний з'їзд і були членами Меджлісу. Підсумки виборів стали віддзеркаленням реальних змін, що відбулися всередині НРКТ в 1991-1994 рр. Наслідком подій цих років стало зниження популярності НРКТ, яке прискорила трагічна загибель у листопаді 1993 р. його лідера Ю. Османова. НРКТ як політична організація майже втратила свій вплив на кримськотатарське населення.

Нова тактика, обрана Меджлісом, приносить певні результати. Однак лідери Меджлісу не відмовилися від політичного радикалізму. Їх кінцева мета залишається незмінною - формування кримськотатарської державності на основі реалізації права нації на самовизначення, де домінуючим буде "корінний" народ у політичній, економічній та духовній сферах. В межах цієї держави Меджліс декларував гарантію рівних прав всім громадянам, незалежно від їх національності, віросповідання, терміну проживання в Криму. Але ця тактика приносить негативні наслідки, загострює міжетнічну напругу та протести з боку представників інших національностей, що проживають на півострові. В цих умовах зростає роль національно- культурних товариств.

В автономії накопичений чималий досвід гармонізації міжнаціональних відносин, діяльності національно-культурних об'єднань громадян і органів влади, які забезпечують підтримання міжетнічної стабільності. Координуючим центром цієї роботи в другій половині 90-х рр. ХХ століття стала Асоціація національних товариств та общин Криму. Вона була створена 31 серпня 1995 р. у м. Сімферополі і є правонаступницею Кримського республіканського Фонду культури. Асоціація об'єднала 20 національно-культурних організацій, серед них: азербайджанську, грузинську, єврейську, італійську, казахську, караїмську, корейську, кримчакську, німецьку, польську, російську, татар Уралу, Поволжя та Сибіру, українську, чеську, естонську та інші.

Вищим органом є Рада, до складу якої входять керівники всіх національно-культурних товариств - членів Асоціації. Керівником Асоціації був обраний Б.С. Балаян. Асоціація провела досить змістовну роботу, спрямовану на розвиток національних культур, систематично організує проведення фестивалів мистецтв народів Криму. Разом із Кримським республіканським Фондом культури Асоціація виступила засновником республіканської премії, яка вручається громадським діячам, вченим, працівникам культури - представникам різних національностей, які проживають у Криму, за значний внесок у справу зміцнення міжнаціональної злагоди. За період з 1994 р. по 1997 р. лауреатами премії стали 63 чол.* Серед них азербайджанка А. Ейвазова, вірмен В. Таїров, білорус проф. М. Юрахно, болгарин В. Функлєєв, грек Ю. Салдуріді, грузин Є. Кенуладзе, єврей В. Люстін, італійка

Підраховано автором за даними роботи комісії

М. Лебединська, караїм Ю. Полканов, кримчак А. Чулак, кореянка О. Кім, кримський татарин А. Еміров, німець К. Вернергольц, поляк М. Тарнавський, росіянин проф. М. Кобзєв, казанський татарин Ф. Муртазін, чех П. Гул, українець Д. Кононенко та багато інших [15.-С.55- 56].

За 1994-1997 рр. Асоціацією разом з іншими організаціями проведені науково-практична конференція "Діалог культур: етнічні реалії і майбутнє Криму", міжнародний семінар неурядових етнічних організацій Криму, міжнародний фестиваль "Кримська веселка", круглі столи з проблем етнічно-культурної інтеграції та інші громадські заходи.

Делегації Асоціації брали участь у міжнародних колоквіумах в Німеччині і Данії з питань, пов'язаних зі становищем етнічних меншин в Україні та вивченням європейського досвіду.

Асоціація надавала певну підтримку розвитку національних засобів інформації. В жовтні 1997 р. було проведено "Свято національної преси", складовою якого стала виставка газет та інших видань національно-культурних товариств Криму. З вересня 1996 р. розпочався випуск газети "Кримський дім".

Одними з перших національно-культурних товариств були створені в 1989 р. товариства "Аджаг" - азербайджанське культурно-просвітницьке товариство, яке потім було перетворено в азербайджанську общину Криму, "Луйс" - вірменське національно-культурне товариство. В 1997 р. до складу вірменського товариства входили 14 регіональних відділень, діяльність яких координувалася Національною Радою кримських вірмен. Вищим керівним органом товариства став Національний з'їзд, який обирав для оперативного керівництва Національну Раду.

Кримське вірменське товариство провело досить плідну роботу з розвитку національної культури і мистецтва. При товаристві діють культурно-етнографічний центр "Луйс", випускається газета "Голуб Масіса", журнал "Сурб-Хач". На кримському радіо і телебаченні ведуться передачі вірменською мовою. При товаристві діють дитяча вокальна студія "Занчак", регіональні відділення в м. Сімферополі, Севастополі, Судаку, Ялті, Євпаторії, Феодосії.

У березні 1991 р. у м. Сімферополі було створено Кримське товариство російської культури. Головою товариства було обрано завідувача кафедри Таврійського національного університету проф. В.П. Казаріна. Товариство об'єднало викладачів кримських вузів і шкіл, краєзнавців, працівників бібліотек, музеїв, журналістів. Воно мало регіональні осередки в багатьох містах і районах півострова. Діяльність товариства носить гуманітарно-освітній характер. Товариство є ініціатором створення в Криму музеїв І.С. Шмельова, І.Л. Сельвінського, О.С. Пушкіна, В.В.