В 1710 р., як зазначено в назві літопису, була написана праця гадяцького полковника Григорія Граб'янки "Действия презельной брани...". Свою працю Г.Граб'янка написав ще не займаючи посади полковника, яку він обійняв у 1730 р., а сидячи на досить низьких урядах (полкового сотника чи осавула, точно не відомо). З усіх трьох літописів твір Г.Граб'янки здобув найбільшої популярності, яку утримував протягом цілого століття до створення "Історії Русів". Напевне, не тільки серед літератури, що дійшла до нас, але і взагалі серед історико-політичної літератури даної епохи він найбільше відповідав потребам старшини. Саме тому він стільки разів переписувався, доповнювався (відомо більше 50 списків літопису - 35 короткої і 16 довшої редакцій), і був основою для створення інших популярних компіляцій, як "Краткое описание Малороссии" [31, с.215-232].

В літописі Г.Граб'янки назва "Україна" зустрічається 127 разів, але поряд з нею вживаються також назви "Малоросія" - 21 разів і "Русь" - 29 разів. Якщо перші дві назви вживаються тільки по відношенню до українських земель, то назва Русь вживається двох значеннях: Київська Русь; всі українські території у складі Речі посполитої. Наприклад: "...Батий... року 1248 прийшов і на Русь..." [29, с.22], "...року 1128 був гетьманом на Русі" [29, с.89] - мова йде про Київську Русь; "Козаки. Полское Королевство и Русь отъ всякихъ имъ наносимихъ Татарами озлоблений крепко защищали" [29, с.12], "...а всіх останніх на Русі з польською шляхтою у правах та вільностях об'єднав..." [29, с.24], "...непускали наїздів турків і татар на Русь і Польщу" [29, с.26] - мова йде про православну частину Речі Посполитої.

В літописі частіше вживається назва Україна, під якою автор розуміє території Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств. Як відомо, Григорій Граб'янка при написанні свого твору використовував один зі списків Літопису Самовидця, тому тексти літописів, починаючи з 1648 р., майже ідентичні, а відповідно і образ України в обох працях подібний, з єдиною різницею, що у Г.Граб'янки він більш повний. Як і у Самовидця, у Г.Граб'янки Волинь і Поділля не входять до складу України: "...Поділлям та Україною...", "Поділля і вся Україна" [29, с.154]. Окремо говорить автор і про Волинь, наприклад: "...Орди, почувши о готовності войска, на україну не входили: ", "Коронний гетьман... дозволив татарам пограбувати Волинь..." [29, с. 161]. Даний фрагмент тексту красномовно свідчить, що Волинь для автора не була українською землею, описувані події стосуються 1685 р., коли Правобережна Україна за винятком Києва належала Речі Посполитій, але навіть при тому, що і Україна і Волинь входили до складу однієї держави, автор не ототожнює їх. Це говорить про те, що в даному випадку назва Україна вживається в літописі для означення історичної території, а не "козацької держави", бо на 1685 р. на Правобережжі Гетьманщини вже не існувало.

Щодо північних і східних меж України в уяві Граб'янки, то вони співпадають з уявленнями Самовидця. Так само як і в Літописі Самовидця, Григорій Граб'янка говорить, що Стародубщина межувала з Литвою: "...на Стародубщину за Мглин, аж до Литовського кордону..." [29, с.84]. Проте на відміну від автора Літопису Самовидця, Г.Граб'янка згадує також і Московські кордони, тим самим засвідчуючи, що на момент написання літопису вони вже були чітко визначені. Так, описуючи заселення українцями Слобідської України, він вказує: "...За кордон у Велику Росію і селитися містами. Ото від тоді беруть свій початок Суми, Лебедин, Харків, Охтирка..." [29, с.86]. Спираючись на наведені вище уривки, ми прийшли до висновку, що територіально літописна Україна у Самовидця і Г.Граб'янки ідентична. Проте маємо зауважити, що назва Україна за своїм значенням у Літописі Самовидця є сталою, і ніяк не змінюється, а в Літописі Григорія Граб'янки ми бачимо динамічний образ України, тому накреслений щойно нами територіальний образ стосується лише періоду до 1667 р, тобто тієї частини літопису, що була скомпільована з Літопису Самовидця.

Як зазначалося, поряд з назвою Україна в Літописі Г.Граб'янки починає вживатися назва Мала Росія, при цьому вживання її припадає на початок літопису і на його третю частину після 1667 р. Так, із 21 вживань цієї назви 16 приходяться саме на частину тексту літопису після 1667 р., яка становить приблизно У твору. Під 1667 р. містяться такі рядки: "...Покликали його (Дорошенка) з України також і на Малоросійське гетьманство" [29, с.138]; тут автор розділяє за значенням терміни Україна і Малоросія, прив'язуючи перший до Правобережжя, а другий до Лівобережжя. На думку автора, поділ на Підросійську і Підпольську сторони Дніпра відбувся після встановлення на Правобережжі гетьманом Дорошенка, про що він свідчить в своєму літописі: "Оце відтоді і повелося, що кожен берег Дніпра мав свого гетьмана. Один приймав гетьманство з рук царської величності (під його владою було і Запоріжжя), а другий - від короля польського у Чигирині настановлявся." З