Обізнаність козацької старшини в географії світу обмежувалася добрим знанням сусідніх країн, як то Кримське Ханство, Молдова, Румунія, Польща, Росія, та посереднім знанням Європи і Близького сходу. За свідченням З.І.Хижняк, у Києво-Могилянській академії з початку ХУІІІ ст. географію вже викладали за підручником "Питання з давньої і нової географії" німецького вченого Йогана Гібнера, який являє собою космографію [5, с.62-63]. Ми знаходимо згадку про історіографа Гібнера у літописі Г. Грабянки [29, с.11]; це свідчить про те, що за його працями навчалися і в 70-80-х рр. XVII ст. Тож українці вже з кінця XVII ст. почали переходити від біблійної географії до реальної, вони поєднували в своїй свідомості "жахливу силу забобонів, віру в чудеса, в надприродній світ" і одночасно сприймали наукові і географічні відкриття, ці люди поєднували традиціоналізм і цікавість до нового, це були "люди барокко", які підготували українську культуру до доби Просвітництва.

В літописі С.Величко використовує три назви для означення українських земель - Україна (163 рази у першому томі, 248 разів у другому томі), Малоросія (85 разів у першому томі, 265 разів у другому томі) і Русь (загалом 39 разів). Там, де Величко користується іноземними джерелами чи українськими документами, переважає назва Україна; коли ж Величко веде розповідь від себе, переважають означення Малоросія, українська Малоросія, малоросійська Україна. Назву Русь автор використовує дуже рідко, і переважно в запозичених матеріалах; так, 9 з 39 вживань цієї назви зосереджено у цитаті з поеми Бучинського-Яскольда "Чигирин". А інші приходяться, як правило, на викладені автором в довільній формі універсали і листи.

Які ж саме землі Величко розумів під назвами Україна і Мала Росія?

В цитованих Величком універсалах Б.Хмельницького перераховуються всі землі населені українцями: "Вони (поляки) завоювали війною... наші зі стародавніх часів землі та провінції козако- руські, савроматійські від Поділля і Волох по Віслу і аж до самого Вільня і Смоленська. Мав наш край довгі і просторі кордони, включаючи землі Київську, Галицьку, Львівську, Холмську, Белзьку, Подільську, Волинську, Перемисльську, Мстиславську, Вітебську й полоцьку" [33, с.79] - але при цьому автор не називає їх Україною, для нього це минувшина, а Україна, в якій він живе, існує в реальному часі.

За уявленнями С. Величка, Україна існувала в межах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств, що відповідає уявленням Г.Граб'янки і Самовидця, тож ми можемо визнати, що в розумінні козацької еліти і, можливо, усього козацтва Україна існувала саме в межах згаданих воєводств. Тут ми можемо навести багато прикладів з літопису: "Хмельницький. прибув з Бродів на Україну. спізнався з добрими козацькими молодцями і від'їхав. на Низ до Запорізької Січі" [33, с.33], - Броди знаходяться неподалік Львова, тобто територія Галиччини для автора не була Україною, далі з України Хмельницький рушив на Запоріжжя, яке лежало на Низу, а не на Україні. В іншому місці з літопису до Польщі віднесено найбільші міста Волині і Поділля: "Тоді не лише близькі до України міцні під Польщею міста були поруйновані й занепали, як то Константанів, Бердичів, Збараж і Львів, але від козацької зброї... мусили тремтіти і терпіти чималий ущербок навіть найміцніші фортеці та замки під Польщею, як Кам'янець-Подільський, Бар, Нестервар, Замостя, Люблін, Броди, Слуцько, Олика та багато інших зі своїми уїздами та повітами" [33, с.92]. Таким чином, можемо підсумувати, що для Самійла Величка звичним було уявлення про Україну у складі Чернігівщини, Київщини й Брацлавщини. Україна і Малоросія для автора - тотожні назви, свідченням тому є вживання автором таких зворотів, як "малоросійська-україна" чи "українська-малоросія", де вони зливаються в єдине значення.

Самійло Величко спромігся витворити цілісний образ України. В нього спочатку розгортається простір, в якому вже потім розміщуються події. Величко надзвичайно цінить Україну, любить її, слухаючи "розповіді старих людей", читаючи "козацькі літописання", він бачить стару Україну, до Визвольної війни Б.Хмельницького і Руїни, й жалкує за нею. Ось як з красномовно він описує Україну: "Роздивившися, побачив я покриті мохом, очеретом і зіллям, просторі тогобічні україно-малоросійські поля й розлогі долини, ліси й великі сади, красні діброви й річки, стави й занедбані озера. І це був той край, який правдиво колись, уже шкодуючи за втратою його, називали й проголошували поляки раєм світу - був він перед війною Хмельницького немовби друга обітована земля, що кипіла молоком і медом. Бачив я, окрім того, в різних місцях багато людських кісток, сухих і голих - їх покривало саме тільки небо" [33, с.27]. Щоб описати місце - потрібно дещо про нього знати. Не секрет, що у кожного з нас вже є певне уявлення майже про кожне місце на планеті. Інша справа, що уявлення про місце буває повним і неповним, "однобоким", почерпнутим із книг, із розповідей, чи із власного споглядання місця. Куди б ми