Характеристика Півдня у Величка подібна до тієї що ми бачили у Граб'янки, але більш проста, він характеризує його як поле, змережане чисельними річками, балками і долинами: "Переходячи по тих степах через усілякі польові річки, що течуть до Дніпра, числені балки й долини..." [35, с.370].

На відміну від літописів Самовидця і Г.Граб'янки, в "Сказанні..." Величка зустрічаємо й інший погляд на територіальні межі України, яку С.Величко запозичив з "Скарбниці" І.Галятовського, де до України також приписано Західну Україну: "...Турки... здобули тоді в Україні Львів, Броди та інші міста, а християнські польські військах боронили. Про це свідчить згаданий отець Галятовський у своїй книжечці "Скарбниця", в чуді 26, на сторінці також 26. А що написав Львів, Дубно, Броди та інші тамтешні міста Малою Росією, то зробив це не вигадавши, а взявши з тої-таки "Скарбниці" премудрого мужа отця Галятовського, який... ясно називає перелічені міста Малою Росією" [33, с.187]. Як бачимо, С.Величко, аби зняти з себе відповідальність за зміст наведеної цитати, але в той же час вважаючи його цікавим, подає посилання на джерело. Взагалі для Величка є характерним виклад тексту з посиланнями на джерела. Цитуючи С.Твардовського [36], при тому, що погляди останнього розбігаються з уявленнями самого Величка, він вказує, що ця інформація взята з Твардовського.

Для позначення сторін Дніпра Величко майже не вживає означень Лівобережжя і Правобережжя, пишучи "той берег" (правий) і "цей берег" (лівий), тому що на лівому березі жив сам Величко. В Літописі згадуються такі історичні області, як Волинь, Поділля, князівство Руське, Полісся, Підгір'я, Покуття, Побужжя. Автор не локалізує їх, вважаючи загальнозрозумілими. В авторському тексті згадуються також воєводства Київське, Брацлавське Чернігівське, деякі повіти.

Величко теж дає перелік полків, але, як і Самовидець, не вказує їхніх меж: "Під час лядської комісії з козаками, яка була після війни з козацькими гетьманами Острянином та Гунею на Масловому Ставу у 1638 р., коли постановили над козаками замість гетьманів лядських комісарів, найменовано й постановлено було шестеро козацьких полків з їхньою старшиною. А саме: Черкаський, Корсунський, Канівський, Чигиринський, Білоцерківський та Переяславський.

На початку війни Хмельницького з поляками у 1648 році учинилося обіруч Дніпра 20 козацьких полків. А саме: на тому боці Дніпра 10 - Чигиринський, Каневський, Черкаський, Корсунськкий, Богуславський, Білоцерківський, Паволоцький, Кальницький і Уманський, Подільський. На цьому боці Дніпра 10 - Київський, Переяславський, Чернігівський, Стародубський, Ніженський, Прилуцький, Лубенський, Миргородський, Гадяцький і Полтавський." [33, с.134]

Бачимо, що дані про полки неточні. З 1650 по 1654 рр. на Україні було 17 територіальних полків і 3 військових. Крім того, Величко нараховує не 20, а 21 полк, тобто перелічує полки свого часу, долучивши до них полк Подільський, якого при ньому вже не було. Богуславський полк утворився за Мазепиного гетьманування. Стародубський полк було виділено з Ніжинського в 1663 р. Лубенського полку не було ще в 1657 р. - ця територія входила до Миргородського полку. Утворено Лубенський полк за Виговського. Взагалі складається враження, що перед нами чернетка до таблиці полків, старшини і полковників.

Розглянувши кожен літопис окремо, перейдемо до аналізу виділеного матеріалу. Потрібно сказати, що образ України в літописах досить насичений, в ньому присутні як стійкі, сталі компоненти, так і нечіткі, одиничні. Стійкими складовими образу України є поле, або степ, і море; вони незмінні і однаково важливі для всіх трьох авторів літописів. Степ і море символізують безкраїсть, свободу дії. Козацтво славилося саме своїм умінням орієнтуватися в цій місцевості, використовувати її собі на користь. Поряд з цим, в літописах присутні і нестійкі, розмиті частини образу, переважно це особливості ландшафту - річки, ставки, болота, ліси, чагарники, балки, яруги. Сьогодні, напевно, жоден українець не зможе уявити Україну без її гірської частини - Карпат. Але якщо звернутися до текстів літописів, то побачимо, що Карпати не фігурують там жодним чином, так наче їх не було взагалі, хоча козаки неодноразово бували на Поділлі, у Молдові, Румунії, Південній Польщі. З ментального світу українця ХУІІ ст. випадали величезні простори (гори, країни) - не через те що він не знав про їх існування, просто ці простори не асоціювалися з жодним із елементів його життя, побуту.

Козацтво орієнтувалося не по сторонах світу, а по містах і країнах. Так, для орієнтації на близьких відстанях використовувалися міста-орієнтири - загальновідомі, старі міста, говорячи: це сталося там-то, неподалік від такого-то міста і т.ін. Орієнтуючись у далеких відстанях, козаки вживали назви держав: наприклад, це сталося на території такої-то держави, чи поряд з такою-то державою.

Уявлення авторів козацько-старшинських літописів про Україну як територію не однакові. Так,