Макарчук С. Україна і українці: поява, поширення та утвердження назв // Другий міжнародний конгрес україністів. - Львів, 1994.

Наконечний Є. Украдене ім'я: Чому русини стали українцями. - Львів, 1998.

Костомаров Н. И. Давно ли Малая Русь стала писаться Малороссией? // Записки Українського наукового товариства в Києві. - Т. XXVII. - К., 1928.

Півторак Г. Міфи й правда про трьох братів зі спільної колиски (про походження українців, росіян та білорусів). - К., 1998.

Грушевський М.С. Історія України-Руси. - Т. 1. - К., 1991.

Дорошенко Д. Нарис історії України. - Л., 1991.

Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. - К., 1997.

Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в XV-XVIII ст. Кордони воєводств у світлі джерел. - К., 1993.

Кубійович В. Географія українських і суміжних земель. - Краків; Львів, 1943.

Балабушевич Т.А. Територіальні межі правобережних козацьких полків (друга половина XVI - початок XVIII ст.) // Проблеми історичної географії України. - К., 1991.

Заяць А.Є. Динаміка чисельності міських поселень волинського воєводства XVI - першої половини XVII ст. (1566 - 1648) // Історико-географічні дослідження на Україні. - К., 1992.

Лащенко Х.Г. До історичної географії Запорожжя часів Нової Січі: шляхи, броди i переправи як елементи єдиної системи сполучень // Південна Україна XVIII-XIX ст.: Зап. наук.-дослід. лаб. історії Південної України ЗДУ. - Вип. 3. - Запоріжжя, 1998.

Трубчанінов С.В. Історична географія України: Навчальний посібник. - Кам'янець-Подільський, 2003.

Джерела з історії України. Літопис Самовидця / Видання підгот. Я.І.Дзира. - К., 1971.

Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки / Пер. із староукр. - К., 1992.

Українське козацтво. Мала енциклопедія. - К., 2002.

Грушевский М.С. Об украинской историографии XVIII в.: Несколько сообщений // Известия АН СССР. - Сер. 7: Отдел общественных наук. - Л., 1934. - № 2.

Клепацький П.Г. Літопис С.Величка. - Полтава, 1926.

Величко С. Літопис / Відп. ред. О.В.Мишанич. - Т. 1. - К., 1991.

Митин И.И. Комплексные географические характеристики. Множественные реальности мест и семиозис пространственных мифов. - Смоленск, 2004.

Величко С. Літопис / Перекл. з книж. укр. мови В. Шевчук. - Т. 2. - К., 1991.

Twardowski Батиеі Wojna domowa - Оаіізвіі, 1687.

Шоню П. Цивилизация классической Европы. - Екатеринбург, 2004.

В.М. Велігодський

НАЦІОНАЛЬНИЙ ЧИННИК У РОЗБУДОВІ АВТОНОМІЇ В КРИМУ

(1991 - 1997 рр.)

На складному шляху забуття та становлення державності України проблема Криму була однією з найбільш болючих. Вона відноситься до категорії тих проблем, які у випадку необачної соціальної та національної політики призводять до нестабільності, а в окремих регіонах - до воєнних дій з тяжкими наслідками (події на Балканах та в союзних республіках колишнього Радянського Союзу, нині незалежних державах ).

Пройдений Кримом шлях розвитку автономії вказує на необхідність осмислення з позицій історичної науки тенденцій, особливостей, основних етапів розвитку державного устрою України, місця в ньому Автономної Республіки Крим, з'ясування спроможності Української держави розв'язувати складні правові, етнонаціональні та соціально-економічні питання, виходячи з принципів демократії і входження України як цивілізованої держави до світового співтовариства.

У 1991 р. у Криму на основі всекримського референдуму була відновлена адміністративно-територіальна автономія. Одним із вагомих аргументів її відновлення був національний чинник. Запропонована стаття певною мірою дає відповідь на запитання, в якій

мірі національні рухи кримських тятяр та інших депортованих народів вплинули на зміну

статусу Криму у 1991 р., та розкриває роль національно-культурних товариств в розбудові автономії.

Кримська проблематика в останнє десятиріччя знаходилась в центрі уваги істориків, правознавців, політиків, експертів, журналістів як в України, так і зарубіжних країнах. Чималий інтерес був пов'язаний з тим, що півострів став адміністративно-територіальною автономією у складі унітарної держави, основним вузлом суперечностей між двома великими державами - Україною і Росією, наявністю на території Криму Чорноморського флоту, який мав у своєму арсеналі ядерну зброю. Саме під таким кутом зору в різноманітних публікаціях висвітлювалися різні аспекти кримської ситуації.

Найбільш плідно вивчав процес становлення Автономної Республіки Крим у складі Української держави та здійснив аналіз розвитку законодавства України з питань громадянства щодо розмежування повноважень між Україною і Автономією проф. О.Л. Копиленко. Він присвятив означеним проблемам три монографії та серію наукових статей [1; 2; 3].

У 2002 р. Є.В. Смирнова захистила кандидатську дисертацію на тему "Конституційно- правовий статус Автономної Республіки Крим в Україні: історія становлення", в якій вперше комплексно досліджено реалізацію відновлення автономного устрою в Криму, розвиток правового змісту моделі Автономної Республіки Крим, закріпленого у нормативно-правових актах органів державної влади України і автономії в 1991-2000 рр.

Для другої групи вчених найбільше значення мав драматичний процес повернення до Криму депортованих в 1944 р. кримських татар, греків, болгар, німців, кримчаків, караїмів, і всі інші аспекти кримської проблематики розглядалися в контексті цього явища [4; 5; 6; 7; 8].

Найбільш продуктивно цю проблематику розробляла С. Червонная, але її праці не можна віднести до наукового дослідження через брак аналізу документальної бази [9].

Більш об'єктивно кримськотатарське питання висвітлене у колективній монографії кримських дослідників з проблеми інтеграції репатріантів у кримське суспільство [10]. Досвід суспільно-політичної роботи викладено у статтях проф. М.В. Багрова [11]. Але, на жаль, майже відсутні наукові праці про участь національно-культурних товариств, національних громадських організацій в розбудові автономії в Криму. Це зумовило звернення автора