Основна мета вищезазначеної статті полягає у висвітленні питань зародження національних рухів, зокрема кримських татар, створення та діяльності національно-культурних товариств.

Органи статистики підвели остаточні підсумки Всеукраїнського перепису населення. Вони дозволяють більш точно виявити процеси, які відбуваються в нашому житті, оцінити наслідки соціально-економічної кризи, що суттєво вплинула на зниження чисельності населення Криму. На грудень 2001 р. кількість населення автономії склала 2033,7 тисяч чоловік. Вона зменшилась на 422,2 тис. осіб.

Зміни чисельності Криму за переписами післявоєнних років характеризуються наступними даними:

1959 р. (на 15 січня) - 1201,6 тис.

1970 р. (на 15 січня) - 1813,5 тис.

1979 р. (на 17 січня) - 2182,9 тис.

1989 р. (на 12 січня) - 2455,9 тис.

2001 р. (на 5 грудня) - 2033,7 тис [12; 13].

В автономії проживають представники 125 національностей і народностей. Росіян нараховується 1180,4 тис. чоловік, українців - 492,2 тис., кримських татар - 243,4 тис. [14].

Саме тому проблема врегулювання міжнаціональних відносин і підтримання міжетнічної стабільності є одною із найбільш складних та актуальних для сучасної історії Криму.

1989 р. став важливим етапом реалізації поставлених національними рухами цілей. Були остаточно зняті всі формальні обмеження в поверненні кримських татар та депортованих громадян інших національностей до Криму. Відповідно до Декларації, прийнятої Верховною

Радою СРСР 14 листопада 1989 р., визнавалися незаконними і злочинними всі репресивні акти проти народів, що зазнали насильницького переселення. Після цього процес повернення в Крим набуває масового, але, на жаль, стихійного характеру. Найбільш впливовими на той час були національні рухи і, насамперед, кримських татар.

Національний рух кримських татар у цей період переживав складний процес внутрішньої реорганізації. У травні 1989 р. на базі Центральної ініціативної групи створюється Організація кримськотатарського національного руху (ОКНР). У національному русі кримських татар (НРКТ) відбувається розкол, внаслідок якого більш молоді і радикально налаштовані представники НРКТ переходять в ОКНР, яка більш рішуче вирішувала питання, пов'язані з поверненням до Криму репатріантів.

З перших кроків національного руху однією з головних його вимог було визнання за кримськими татарами права на самовизначення, яке трактувалося їх лідерами як право на відновлення національної державності на всій території Криму. І ОКНР, і НРКТ спочатку розглядали Кримську АРСР як національно-територіальне державне утворення кримських татар - основного корінного населення Криму. Саме тому рішення про проведення в Криму референдуму щодо відновлення Кримської АРСР як регіональної автономії керівництвом ОКНР було сприйнято негативно.

ОКНР закликала до бойкоту референдуму про відтворення Кримської АРСР, мотивуючи це тим, що більшість кримських татар не можуть взяти в ньому участь, а нетатарське населення півострова не має права на власну автономію.

Проти проведення референдуму виступали також активісти Кримської організації Руху та відділення Української республіканської партії. Ідею проведення референдуму не підтримали і деякі депутати Верховної Ради від Криму та депутати обласної Ради народних депутатів.

Але позиція незгодних не змогла запобігти проведенню референдуму. 20 січня 1991 р. більшість жителів Криму - учасників референдуму проголосувала за відтворення Кримської АРСР. 12 лютого 1991 р. сесія Верховної Ради України ухвалила закон України "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки". Крим отримав новий статус, в межах якого тепер мав вирішувати проблеми повернення і облаштування депортованих громадян.

Відтворення Кримської АРСР, в якій ідея самовизначення кримськотатарського народу не знайшла свого втілення, стимулювала підготовку національного з'їзду, який було задумано організаторами як перший крок до здобуття національної державності. Перша сесія ІІ-го Курултаю відбулася 26-30 червня 1991 р. у м. Сімферополі. Основним документом, прийнятим на з'їзді, була "Декларація про національний суверенітет кримськотатарського народу", де наголошувалося, що "Крим є національною територією кримськотатарського народу, на якій тільки він володіє правом на самовизначення. Політичне, економічне, духовне і культурне відродження кримськотатарського народу можливе в його суверенній національній державі. До цієї мети буде прагнути кримськотатарський народ, використовуючи всі засоби, передбачені міжнародним правом".

Курултай проголосив створення Меджлісу, як "вищого представницького повноважного органу кримськотатарського народу" і затвердив його склад. Головою Меджлісу став М. Джемільов, склавши з себе повноваження керівника ОКНР. Незабаром Меджліс приступив до формування на всій території Криму місцевих органів національного самоврядування сільських і регіональних меджлісів, однак його дії з боку керівництва Кримської АРСР були визнані неправомірними, а рішення Курултаю недійсними. Це привело до посилення протистояння між Меджлісом і Верховною Радою Кримської АРСР. Всі спроби налагодити конструктивний діалог не дали помітних результатів. Восени 1992 р. у взаємовідносинах органів влади і керівництвом Меджлісу почалася глибока криза, пов' язана з подіями в с. Червоний Рай поблизу м. Алушти.

1 жовтня 1992 р. відбулися зіткнення міліції з кримськими татарами на самозахоплених ними землях місцевого радгоспу. Внаслідок цієї акції 26 кримських татар було заарештовано. Як захід у відповідь Меджліс закликав кримськотатарське населення до масових акцій протесту.

Було блоковано рух транспорту на декількох магістралях навколо м. Сімферополя, а 6 жовтня 1992 р. натовп кримських татар здійснив напад на приміщення Верховної Ради Республіки Крим. Виникла загроза масового безладдя і в інших районах півострова. В цих умовах сесія Верховної Ради Республіки Крим кваліфікувала дії Меджлісу як антиконституційні. Громадська думка серед більшості населення півострова знову набуває виразного антитатарського характеру. В ситуації, коли співвідношення сил складалося не на користь Меджлісу, останній був поставлений перед необхідністю