На шпальтах газет з метою формування негативної оцінки громадськості подавалися статті, у яких засуджувалися спроби священиків віддати своїх дітей у школу. В упередженому дусі прокоментувала газета "Красное Запорожье", друкований орган Запорізького окрвиконкому, прагнення священика із с. Балабіно влаштувати трьох дітей до десятої трудової школи. Редакція газети це природне бажання священика надати освіту дітям розцінила як "мирний наступ попа на школу" [19, с.4].

Протоієрей Микола Лятицький з Вінниччини змушений був вивести на базар свого єдиного коня, щоб уплатити податки та за навчання двох дітей у семирічці. Старший його син, хоч і закінчив школу, але не міг ніде працевлаштуватися [20, с.43].

Траплялися випадки, коли священики, перебуваючи в розпачі та скрутному матеріальному становищі, віддавали своїх дітей на усиновлення парафіянам, для того, щоб діти могли отримати освіту й влаштуватися на роботу [20, с.14].

Навіть якщо дітям священиків пощастило вчитися, то у школі, особливо там, де працювали "войовничі безвірники", вони відчували упереджене ставлення до себе, зазнавали моральних образ. Священики скаржилися Священному Синоду, що їхніх дітей у школі "ставлять на останнє місце" [18, арк.95].

Таким чином, діти священнослужителів, які невідомо чи продовжуватимуть батьківську справу, відчували вже на собі безправне становище. Подібні дії влади завдавали моральних принижень, вносили неспокій у сім'ю священика.

У 1920-х рр. належність до священицької родини ставало перешкодою для просування по службі. Зокрема, саме через духовне походження сину священика Володимиру Мацевичу не давали більш високої посади з відповідно кращою оплатою. У 1928 р. В. Мацевич працював у Крижопільському виконавчому комітеті, отримуючи 45 крб. у місяць, у той час, як наприклад, тільки плата за навчання двох дітей духовенства у школі становила 60 крб. у місяць [20, с.59].

Реалії соціально-політичного життя змушували членів сімей духовенства пристосовуватися до нової політичної системи. Діти духовенства вимушені були подавати заяви про входження до комсомолу. Сім'я священика розуміла, що без членства у комсомольському осередку подальше працевлаштування їх дітей значно ускладниться.

Наприкінці 1920-х рр. влада розпочала курс на максимальне обмеження соціальних прав духовенства, що було пов'язано із зміною загальної політичної ситуації. У країні розгорнулася масштабна кампанія витіснення так званих ворожих елементів із державних і громадських організацій. До цієї категорії влада зарахувала і членів сімей священнослужителів. Необхідно зауважити, що ця кампанія хвилеподібно тривала протягом 1920-х рр. Наприклад ще в 1923 р. усунули від роботи 50% учителів міста Сміле в Черкаській окрузі. Підставою для звільнення послугувало походження вчителів із священицьких родин [21, арк.14]. У другій половині 1920-х рр. процес вигнання священнослужителів і членів їхніх родин із громадських організацій і державних установ посилився.

У кінці 1920-х рр. прагнення дітей священика увійти до складу комсомольських осередків викликало значний негативний резонанс. Зокрема, у статті газети "Красное Запорожье" від 4 квітня 1929 р. обурено засуджувалося прагнення сина священика Чижова стати членом комсомолу. Комсомольський осередок перевірив особову справу Чижова і встановив, що він - син священика, його старший брат - священик, два інших брати - колишні диякони. "З такою характеристикою, - як зазначив автор статті Колоднєв, - Чижову не тільки в комсомол двері зачинені, але й не завадило б його з торговельно-промислової школи витряхнути" [22, с. 7].

Як центральна, так і місцева преса кінця 1920-х рр. насичені статтями про звільнення з посад членів родини священиків нібито за зловживання та інші порушення. Однак архівні документи дозволяють стверджувати, що підставою для звільнення слугував їхній соціальний стан. У 1929 р. в листі під грифом "цілком таємно" Херсонський окрвиконком повідомляв окружному комітету КП(б)У про роботу у складі сільської ревізійної комісії Скадовського району дружини сина священика Орловського - Марії Захарівни. Окрвиконком прохав з'ясувати питання щодо перебування рідні священика в комісії у майбутньому. Ніякої інформації про будь-які порушення, зловживання тощо не фіксувалося. Саме зауваження про родинний стан М.З. Орловської окружкомом вважалося достатньою підставою для прийняття такого рішення: "Окрвиконкому - вжити заходів для виключення її зі складу" [23, арк.95, 98].

Навіть ті члени родини священика, які ще користувалися виборчим правом протягом десятиріччя, на зламі 1920-30-х рр. його вже не мали. У с. Ново-Олександрівка Чаплинського району Херсонської округи диякон Михайло Юдін і його дружина були позбавлені виборчого права. Їхній син - Яків Юдін користувався ним. Проте вже в 1929 р. після таємного листа Херсонського окрвиконкому до Чаплинського райвиконкому Якова позбавили цього права [23, арк.72].

З 1930 р. дітей священиків починають цілеспрямовано витісняти зі школи. Дослідниця української культури епохи сталінізму Я. Мандрик з'ясувала, що на початку 1930 р. відділи народної освіти дістали вказівки перевірити весь склад учнів і виключити із семирічок і профшкіл дітей та родичів "куркулів і контрреволюціонерів" [24, с.53].

У 1930-х рр. приналежність до сім'ї священика все частіше ставала головною причиною усунення з роботи. Такий висновок можна зробити, вивчаючи протокол засідання комісії від 13 лютого 1934 р. з перевірки вчительського складу Новгород-Сіверського району. Комісія постановила клопотати перед Чернігівським обласним комітетом КП(б)У про звільнення 29 вчителів. З них 12 за те, що були синами та дочками священиків і дяків [25, арк.14].

Після подібної перевірки у Словічанському районі на Житомирщині в 1935 р. 18 директорів, завідувачів шкіл, педагогів вирішили замінити до