Т. Г. Бобко

ВПЛИВ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ НА ПОШИРЕННЯ ПІЗНЬОПРОТЕСТАНТСЬКОГО РУХУ В УКРАЇНІ

Активізація пізньопротестантського руху в сучасному релігійному просторі, значна включеність протестантів у суспільне життя актуалізує вивчення духовних аспектів вітчизняної історії.

Звернення до вивчення впливу Першої світової війни, зокрема на поширення пізнього протестантизму актуальне також у зв'язку з відзначенням в цьому році 90-ліття після закінчення війни.

На необхідність розгляду даного питання вказує і відсутність спеціальних досліджень з даної проблеми, хоча на сьогодні в історіографії існують багаточисельні напрацювання з питань становища українських земель періоду Першої світової війни. Я. Грицак [1], О. Реєнт [2; 3], О. Сердюк [3], Ф. Турченко [4], Г. Турченко [4; 5] довели, що Перша світова війна стала найбільшим вторгненням модерного світу в українське суспільство.

У загальних виданнях питання впливу Першої світової війни на розвиток євангельських течій побіжно згадувалося в контексті розгляду історії пізньопротестантських церков. Дослідники А. Клібанов [6, с.239], В.Любащенко [7, с.243-244], С. Савінський [8, с.309], Ю. Решетніков, С. Санніков [9, с.142-143] та інші передусім висвітлили посилення репресій проти протестантів в період війни, з'ясували негативне ставлення православної церкви до інакодумців.

Окремо слід відзначити нарис історії євангельсько-баптистського руху в Україні професора Г. Домашовця, в якому акцентовано увагу на можливості віруючих почути Євангеліє в таборах [10, с.206-207].

Поряд із загальними працями з історії церков необхідно виділити роботу І. Опрі, який розглядав становище пізньопротестантських громад на Правобережній Україні в 1900-1917 pp. Аналізуючи стосунки віруючих з органами влади, місіонерську діяльність на матеріалах окремого регіону, дослідник дійшов висновку, що "умови воєнного часу створювали сприятливий ґрунт для поширення протестантських ідей, але скористатися цим протестанти не могли внаслідок посилення утисків" [11,0.155].

В історіографії, як в радянській, так і в пострадянській (світській, конфесійній) вплив Першої світової війни на поширення євангельського віровчення не став предметом поглибленого та спеціального аналізу. Враховуючи історіографічні здобутки та використовуючи комплекс різновидових документів спробуємо з'ясувати це недостатньо досліджене та актуальне питання.

Встановити вплив Першої світової війни на поширення євангельського віровчення неможливо без з'ясування змін, що відбувалися в світогляді віруючих в цей період.

Німецький філософ К. Ясперс виділив життєві ситуації, в яких найбільше зазнає змін світогляд людини. Головними "межовими ситуаціями" вчений назвав смерть, страждання, боротьбу, хворобу, втрату. Саме в такому важкому становищі можна вирватися з буденності. В повсякденному житті людина сконцентрувала свою увагу на вирішенні побутових проблем та не замислюється над сенсом свого життя, почуває себе досить безпечно і вважає своє буття істинним існуванням. "Межові ситуації" вказують людині на катастрофу [12, с.377-389].

Перша світова війна принесла і смерть, і хворобу, і страждання. Внаслідок цього неминуче виникло питання: що робити людині в умовах приреченості? Лідер євангельських християн початку XX ст. І. Проханов в автобіографії, підсумовуючи свої спостереження, досить влучно відповів на це запитання: "...Під час страждань і труднощів людина починає думати про Бога, починає звертатися до Нього і молитися Йому. Страждання принесли руському народу усвідомлення того, що важко жити без Бога, і серця багатьох інстинктивно почали шукати Бога і наближатися до Нього. Таким чином вони були готові до прийняття Євангельського послання... Істино, що зло перетворилося на добро для тих, хто возлюбив Його і кого Він возлюбив" [13, с.236-237].

Для ілюстрації посилення релігійності людини, що перебувала на війні, процитуємо листи з фронту. В своїх мемуарах селянин з села Велика Білозерка Мелітопольського повіту Катеринославської губернії Василь Рубель подає уривки з листів брата Андрія, що перебував на війні з літа 1915 р. до 25 вересня 1916 р. В кожному своєму листі до батьків та сестри він згадував Бога, висловлював сподівання тільки на Господа і постійно прохав молитися за нього [14, с.159-179].

В листі від 10 червня А. Рубель написав, що якщо він переживе війну, то буде "великий герой і щаслива людина" [14, с.169].

Показові його роздуми щодо війни та Бога в листі від 23 серпня 1916 p.: "Видно така наша доля, що прийшлося бути в боях... Прошу і вас братки і сестриці, молитися за мене, щоб господь допоміг подолати ворога і з перемогою повернутися додому. Але знайте, що мені найменовано, від того не втечу, і чому суджено тому і бути. Війна - це божа кара; і потрібно просити господа, щоб він простив нас і визволив від неї" [14, с. 175].

Війна значно вплинула на релігійність людей, що відобразилося в шуканні ними Бога, в установленні більш близьких стосунків з Богом, в прагненні пізнати Божий задум. Людині щодня загрожувала смерть, тому питання порятунку душі набуло актуальності.

Ломка світоглядних установок - це досить болісний процес, людина не охоче відмовляється від традиційних духовних орієнтирів. Війна ж не тільки виявилася засобом для посилення релігійності, але вона стала чинником, який суттєво вплинув на зміну конфесійної приналежності.

Війна призвела до руху значної кількості людей. Євангельські християни отримали можливість спілкуватися з людьми з різних регіонів України, з різноманітними світоглядними переконаннями. Вони зазвичай продовжували читати Біблію, молились, співали в казармах і тим самим невимушено звертали на себе увагу інших солдат. Окрім того за можливістю солдати-протестанти намагалися відвідувати зібрання. Унтер-офіцер Янгиленко доповідав 26 вересня 1916 р. помічникові