В історіографії наголошується на досить негативному впливі репресивної політики російської влади по відношенню до протестантів в період Першої світової війни. Дійсно початок Першої світової війни ознаменував суттєві обмеження діяльності пізньопротестантських церков. Влада розпочала наступ на громади, інкримінувавши їм шпигунство на користь Німеччини. Владні інституції розробили ряд урядових розпоряджень, інструкцій, націлених фактично на ліквідацію мережі церков [11, с.29].

Виконання цих урядових вказівок обернулося численним закриттям громад по всій території України, що знаходилася під юрисдикцією Російської імперії. Наприклад, в 1914 р. під приводом боротьби з німецькими впливами були зачинені всі євангельсько-баптистські церкви в Одесі, а керівників громад відправлено у заслання до Західного Сибіру [19].

З 1916 по листопад 1917 р. внаслідок заборони віруючі церкви євангельських християн не проводили богослужінь в молитовному будинку в Херсоні [20].

Подібні утиски спостерігалися і в інших регіонах України. З початком Першої світової війни на Правобережжі набули поширення такі форми боротьби з сектантством як арешт пресвітерів і мобілізація їх у діючу армію [11, с.154].

Репресії значно вплинули на інституційний устрій церков, на людські долі, але не припинили духовного спілкування між віруючими. Переслідування лише зміцнили віру протестантів.

Специфіка протестантського віросповідання - відсутність ікон, право кожної людини на читання та тлумачення Біблії, визнання присутності Бога в душі людини, - уможливила продовження служіння поза межами молитовного будинку, без керівників громад. Віруючі стали більш згуртованими, не втрачали жодної можливості для проведення бесід та служінь по домівках. Наприклад, в Харкові саме в роки Першої світової війни спостерігалося зближення членів церкви з різних громад євангельських християн.

В період війни наступив новий етап у взаємовідносинах між членам різних громад, оскільки в довоєнні роки ці відносини відзначалися деякою напруженістю, навіть заборонялося одружуватися з представниками інших громад.

Духовне спілкування між віруючими продовжувалося і всупереч політиці російської влади. Коли пастиря громади заарештували, віруючі за можливістю обирали собі нового. Демократичні принципи інституційного устрою протестантських церков дозоляли віруючим оперативно реагувати на будь-які проблемні питання, пов'язані з організацією служіння. Віруючим не доводилося чекати призначення служителя, як, наприклад, православним мирянам.

Із зміною політичної ситуації в Російській імперії, із отриманням дозволу на проведення служінь, поверненням пастирів та віруючих із заслання почався новий етап у розвитку пізньопротеста- нтського руху. Перехід на новий етап став можливим і завдяки тому, що церква була загартована у складній військово-політичній ситуації, в протистоянні інакомислячим та офіційній владі.

Таким чином, Перша світова війна не тільки активізувала національне питання, революційні та соціальні рухи, вона виявилася значним вторгненням у православний світогляд людини. Вона по- ставила на перший план шукання та розуміння Бога, внутрішню віру над виконанням обрядів. Війна вказала на вагоме місце протестантизму в релігійному просторі. Зрушення в релігійній свідомості людей під час війни визначили основні тенденції подальшого розвитку церковного життя в Україні. Саме процеси різнопланового характеру (духовні, соціальні, державні, церковні) періоду війни обумовили швидке зростання пізньопротестантських громад в 1920-х pp.

Джерела та література

Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації XIX - XX ст. - К., 1996.

Реєнт О.П. Україна в імперську добу (XIX - початок XX ст.). - К., 2003.

Реєнт О.П., Сердюк О.В. Перша світова війна і Україна. - К., 2004.

Турченко Ф.Г., Турченко Г.Ф. Південна Україна: модернізація, світова війна, революція (кінець XIX ст. - 1921 p.): Історичні нариси. - К., 2003.

Турченко Г.Ф. Південна Україна на зламі епох (1914-1922 pp.). - Запоріжжя, 2005.

Клибанов А.И. История религиозного сектантства в России (60-е годы XIX в. - 1917 г.). - М., 1965.

Любащенко В.І. Історія протестантизму в Україні: Курс лекцій. -Львів, 1995.

Савинский С.Н. История евангельских христиан-баптистов Украины, России, Белоруссии (1867 - 1917).-СПб., 1999.

Решетников Ю., Санников С. Обзор истории евангепьско-баптисткого братства в Украине. - Одесса, 2000.

Домашовець Г. Нарис історії Української євангепьсько-баптистської церкви. - Ірвінг; Торонто, 1967.

Опря І.А. Становище та діяльність пізньопротестантських громад Правобережної України (1900- 1917 pp.): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01. - Кам'янець-Подільський, 2006.

Ясперс К. Смысл и назначение истории. - М., 1991.

В котле России. 1869-1933. Автобиография И.С. Проханова. - Chicago, 1992.

Джерела з історії Південної України. Т. 5. // Мемуари та щоденники / Упорядники: А. Бойко, С. Плохій / Передмови: С. Плохій, А. Бойко, В. Чоп, В. Мільчев. - Запоріжжя, 2005. - Кн. 1. - Ч. 1.

Державний архів Чернігівської губернії. - Ф. 127. - Оп. 1. - Спр. 15184 // CD "История Евангельского движения в Евразии: Материалы и документы (3.0)". - Одесса, 2003. - E:\files\mainframe.html

Котяков Н. Гольма. - Ровно, 2004.

Коротка історія християнської Церкви села Раків-Ліс Камінь-Каширського району на Волині // www.e- aaa.org.

Грищенко-Меленевский Я.П. История возникновения евангельских христиан-баптистов в Житомирской области УССР. 1876-1981 гг.//www.e-aaa.org.

Высоцкий Н.И. Одесская церковь //www.e-aaa.org.

Григорьев И. Обзор материалов по истории евангепьско-баптистского движения в г. Херсоне. - Щорс, 2003. - Ч. 1 // CD "История Евангельского движения в Евразии: Материалы и документы (4.0)". - Одесса, 2005. - E:\files\mainframe.htm