Т. Г. Бобко

ДИЯКОНИ ТА ПСАЛОМЩИКИ В СТРУКТУРІ ЦЕРКОВНОЇ ІЄРАРХІЇ В 20-х рр. ХХ ст.

Вплив православної церкви та її служителів у сучасному громадському житті неминуче привертає увагу науковців, у тому числі й істориків. Предметом особливого зацікавлення стала церковна історія 20-х рр. ХХ ст., яка за насиченістю і динамічністю процесів в українському православному світі споріднена із сучасним релігійним життям. На сьогодні вже опубліковані узагальнюючі праці з історії православних конфесій, державно-церковних відносин у 20-х рр. ХХ ст. А. Зінченка [1], О. Ігнатуші [2], В. Пащенка [3], В. Силантьєва [4], С. Жилюка [5]. Однак поза увагою науковців залишилася характеристика структури церковної ієрархії. Якщо науковці побіжно торкалися проблем формування єпископату, священицького стану утворених в 20-х рр. ХХ ст. православних церков, то особливості становища дияконів, псаломщиків у структурі церковної ієрархії не досліджувалися. На основі вивчення широкого комплексу архівних документів спробуємо проаналізувати зміни соціально-демографічного складу найнижчої частини кліру. Розгляд цього питання сприяв би кращому усвідомленню тенденцій розвитку релігійних інституцій у 20-х рр., визначенню впливу політики держави на діяльність конфесій, з'ясуванню ставлення різних верств населення до релігії та церкви.

Традиційно церковна ієрархія поділялася на три ступені: єпископську, пресвітерську, дияконську. Диякон працював помічником єпископа і священика під час богослужіння та відправлення треб. Серед дияконів, як правило, розрізняли протодияконів (старших дияконів), ієродияконів (дияконів-ченців) та архідияконів, які перебували при архієреях.

У підніжжі церковної піраміди знаходився псаломщик - нижчий служитель у православній церкві. У його обов'язок традиційно входило читання та спів на кліросі, церковне діловодство.

У 1914 р. найнижча частина ієрархії складалася з 12173 осіб (2337 дияконів та 9836 псаломщиків) [6.-С.238]. Реалії суспільно-політичного життя 20-х рр. викликали зміни кількісних показників найнижчої частини церковної ієрархії. У 20-х рр. відбулося значне скорочення чисельності церковнослужителів. На 1927 р. дияконів і псаломщиків залишилося 4429 осіб [7.-С.107]. Зменшення штату церковнослужителів на 64% обумовлено антицерковною політикою держави. Влада здійснювала проти духовенства політичний, економічний тиск, що посилювався в міру формування тоталітарного режиму в країні. Зменшення дияконів стало наслідком репресій, зняття сану.

Інституційне оформлення кількох православних церков за умови відсутності постійно діючих духовних навчальних закладів поставило до ряду життєво важливих проблем формування й розширення ієрархії. З організацією українських православних церков частину дияконів було висвячено в священики. Це природно викликало суттєву нестачу церковнослужителів.

Нагальну потребу у церковнослужителях підтверджують, зокрема, дані про чисельність дияконів на 31 січня 1925 р. у містах на Поділлі: у Тульчині діяли 2 священики і не було жодного диякона. У Проскурові православний клір складався із 6 священиків і одного диякона. У Вінниці діяли 2 єпископи, 7 священиків, 3 диякони та 3 дяки. У Гайсині нижчу частину кліру представляв один диякон. У Кам'янці на 21 священика приходилося 2 диякони. В усіх окружних центрах Поділля спостерігаємо суттєву нестачу дияконів. Подібна ситуація із чисельністю дияконів склалася і в районах. У шести округах Подільського регіону нараховувалося 80 районів. У 18 районах не було жодного диякона. У 31 районі нараховувалося по одному диякону, у 15 районах - по 2, в 10 районах - по 3, у 4 районах - по 4. В єдиному Піщанському районі Тульчинського округу служили 6 дияконів [8.-Ф.Р.197.-Оп.3.-Спр.18.-Арк.6-11].

Необхідно зауважити, що нерівномірне кількісне співвідношення священиків і дияконів мало традиційний характер. У 1914 р. на Поділлі на одного диякона приходилося 7 священиків, у Київській губернії - один на п'ять. У 20-х рр. посилалася потреба в дияконах. У середині 20-х рр. у Подільській губернії на одного диякона приходилося 10 священиків, у Київській - 7 священиків [8.- Ф.Р.197.-Оп.3.-Спр.18.-Арк.6-11; 9.-Ф.5.-Оп.3.-Спр.399.-Арк.9].

Відсутність достатньої кількості дияконів спостерігаємо і в інших регіонах України. У Донецькій губернії на початку 1925 р. служили 435 священиків і 115 дияконів РПЦ [9.-Ф.5.-Оп.2.- Спр.228.-Арк.24]. Наприкінці 1924 р. в Коростенському окрузі відправляли богослужіння та треби 93 священнослужителів і 17 дияконів РПЦ [10.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.1846.-Арк.33]. У Прилуцькому окрузі на 1 квітня 1927 р. нараховувалося 151 священнослужитель і 36 дияконів РПЦ [11.-Ф.П.342.-Оп.1.- Спр.500.-Арк.183зв.]. Отже, співвідношення дияконів і священиків у РПЦ становило приблизно один на чотири, один на п'ять.

Різниця між кількістю священнослужителів і дияконів в інших православних церквах була значно більшою. Наприкінці 1924 р. духовенство Синодальної церкви в Коростенському окрузі складалося з 33 священиків і 4 дияконів [10.-Ф.1.-Оп.20.-Спр.1846.-Арк.33]. Серед духовенства Соборно-єпископської церкви на Прилуччині (в одному з регіонів з найбільшим впливом конфесії) нараховувалося взагалі 3 диякона, а чисельність священнослужителів становила 26 чоловік [11.- Ф.П.342.-Оп.1.-Спр.500.-Арк.183зв.]. На початку 1930 р. у Вінницькому окрузі діяли 71 священик і 3 диякона УАПЦ [8.-Ф.Р.196.-Оп.1.-Спр.3333.-Арк.5].

Усі православні конфесії страждали нестачею кадрів дияконів. Однак цифрові дані показують, що українські церкви особливо гостро відчували відсутність дияконів, порівняно з РПЦ.

Як впливав фактор наявності чи відсутності диякона в парафії на ритм життя громади, відносини між членами кліру, можемо побачити на прикладі Пилипівської громади Синодальної церкви в місті Запоріжжі. Віруючі негативно відреагували на звільнення їхнього диякона єпархіальним управлінням за поданням голови церковної ради Фролова та священика І. Попова. У листі від 7 серпня 1926 р. до архієпископа Запорізького Сергія миряни повідомили, що диякона Чижова не відпустять і наполягали на тому,